Передплата 2024 «Добре здоров’я»

14 жовтня – 70-та річниця УПА

Як італієць на псевдо Михась виборював волю України. Тепер його іменем названо вулицю у селі Вікняни.

Тлумацький район, Івано-Франківська область

Столітня церква Різдва Пречистої Діви Марії у селі Вікняни була свідком багатьох драм та трагедій. Одна з них стосується героїчної сторінки нашої історії — народно-визвольного руху 40-50-х років минулого століття. Саме неподалік мурів храму разом з іншими воїнами УПА спочиває італієць Августо Донніні, якого галицькі бойові побратими нарекли звичним для себе йменням — Михась.

Народився Августо 1920 року у Римі, в багатодітній родині. Батько до Першої світової війни — листоноша, після неї — інвалід. Мізерної чоловікової пенсії не вистачало для прожиття, тож мати змушена була важко працювати, щоб забезпечити родину найнеобхіднішим.

Закінчивши школу, хлопець студіював медицину. Однак хурделиця Другої світової війни занесла його на українську землю, де у складі італійської військової частини воював проти більшовиків. 1943 року юнак попов­нює лави УПА.

Найяскравіші баталії Августо провів у Чорному лісі (30-кілометрова смуга між Івано-Франківськом та Калушем) під орудою Грегота-Різуна, полковника Василя Андрусика.

Разом із товаришами по зброї італійцеві довелося здійснювати багато героїчних рейдів. Зокрема, був серед сміливців, які пізньої осені 1945 року розбили військову частину НКВС (із 2000 «багнетів») у місті Делятині теперішнього Надвірнянського району. За годину вдалося знищити 20 автомашин противника. Вистеживши народних месників біля села Луг, більшовики кинули проти них піхоту та авіацію. У тій м’ясорубці пощастило вціліти лише кільком десяткам. Серед решток куреня проривається з оточення й Августо Донніні. Знесилені обморожені бійці ночами прямують на Придністров’я, звідки родом окремі стрільці. Потрапляє сюди й Августо-Михась.

Худорлявим, чорноволосим, середнього зросту — таким запам’ятався італієць воякові УПА Чайці. Пригадує його і колишній повстанець із села Палагичі Дмитро Проценко. Зодягнутий у сіру радянську шинелю, Августо ламаною російсько-українською мовою охоче спілкувався з побратимами, часто жартував. А ще багато розповідав про батьківщину. Бойовим гаслом апеннінця стали слова: “Знищити більшовизм — допоки він не дійшов до кордонів Італії”.

І хоча за плечима Донніні був лише медичний заклад середнього рівня, проте підпільники шанобливо звали його лікарем. У перерві між боями римлянинові доводилося виконувати роль санітара. Досі вдячна іноземцеві 83-річна Катерина Солонина, вдова воїна УПА Івана Солонини, який, повертаю­чись з карпатського рейду додому, обморозив ногу. Августо робив хворому перев’язки, обіцяючи прийти у гості знову. Але невдовзі Івана Солонину заарештували, “впаявши” десять років магаданських концтаборів... А італієць таки дотримав слова — прибув до Вік­нян, аби... залишитися тут назавжди.

Сталося це вночі 21 грудня 1945 року, коли рій УПА проводив чергову операцію. У селі повстанців чекала ворожа засідка. Августо Донніні, що йшов першим, впав від московських куль, прикривши собою товаришів.

Як пригадує Марія Кузів, котрій тоді виповнилося 18 років, після бою Михась лежав на землі горілиць із широко розплющеними очима, ніби споглядаючи холодне небо... Увечері, коли червонозорі покинули село, вікнянці крадькома поховали загиблого біля місцевої церкви. Разом з іншими вояками УПА у братській могилі спочиває й 25-річний італієць.

Після розпаду радянської імперії місцева громада належно вшанувала пам’ять Донніні. На гранітному постаменті у переліку героїв, що віддали життя за Україну, викарбувано і це нетипове для нас прізвище. Також іменем вихідця із Вічного міста названо сільську вулицю.

Схожі новини