Як бабуся з котом своїх творців під кримінал підвела...

У веселого білборда, з якого бабуся розповідала: «Взнала, що внук голосував за «Регіони» — переписала хату на кота», невеселе продовження. Авторові нашумілого плаката (до речі, колишньому «регіоналові») Максиму Голосному пригадали торішню кримінальну справу, яку після «бабусиного» розголосу терміново перекваліфікували: була «за фактом» — стала проти Голосного. Нині фото 31-річного екс-голови Єлизаветівської сільради

(з цієї посади, за словами Максима, його змістили з подачі обласної влади) можна побачити на стенді «Їх розшукує міліція». Іншому ж учасникові «бабусиної» історії, 39-річному депутатові Дніпродзержинської міськради Віталію Купрію, який збирався розмістити антирегіонівські білборди на своїх рекламних конструкціях, довелося виїхати з України. Тепер обидва опальні кандидати (Купрій і Голосний балотуються як самовисуванці по округу у Дніпродзержинську) змушені вести виборчу кампанію з підпілля. «ВЗ» вдалося поспілкуватися з Максимом та Віталієм через Інтернет.

Максим ГОЛОСНИЙ: «Мене ловлять з не меншим ентузіазмом, ніж караванського стрільця»

— Стаття («розтрата, привласнення майна»), за якою проти вас порушили кримінальну справу, передбачає до п’яти років позбавлення волі.

— Після усунення з посади голови Єлизаветівської сільради мене звинуватили у тому, що не повернув службові «Жигулі», ноутбук, телефон і талони на бензин. Але на той час я оскаржував рішення суду першої інстанції щодо мого відсторонення в Апеляційному суді (цього місяця справа слухатиметься у Верховному суді). Тому питання про повернення цих матеріальних цінностей не стояло. Просто шукали привід завести на мене кримінальну справу. Всі знали, що автомобіль, ноутбук, телефон і талони на бензин у мене на збереженні. Але секретар сільради звертається про повернення майна не до мене, а до міліції — із заявою про пропажу. Порушили справу, КРУ провело перевірку, в ході якої незаконно зламали мій опечатаний кабінет. Через ці порушення я звертався у прокуратуру і міліцію, але мої звернення ігнорували. Генеральна прокуратура теж не відреагувала. Тому подав позов у Печерський суд на генпрокурора про визнання його бездіяльності.

— Дехто розцінює вашу ініціативу з «бабусиним» білбордом як особисту помсту: Голосного, мовляв, «пішли» з Партії регіонів, ось він і показав їм «кузькину мать».

— З 2004 року у мене справді був партквиток, але в жодному партійному «збіговиську» участі я не брав. У 2004-му я навчався на архітектурному факультеті Придніпровської академії будівництва й архітектури. Нас зібрали і пояснили: хто не хоче проблем з бакалавратом, має стати членом Партії регіонів. Я взяв квиток і забув про нього до 2010 року. А коли йшов на вибори голови Єлизаветівської сільради, знаючі люди мені пояснили: без парт­квитка ніякі вибори тобі не світять. Пішов до місцевих «регіоналів» поновлювати партквиток. Мене вислухали і кажуть: «Два індики, качка — і все буде добре». Привіз птицю, і мені поновили партквиток, датований 2004 роком... Але, навіть будучи членом Партії регіонів, я прийшов у сільраду з намірами працювати за законом і для людей. Піднімав незручні питання, боровся за бюджет села, судився і викривав псевдореформи та брехливе покращення. Люди на селі це дуже тонко відчувають, і партійна приналежність для них — останнє, що має значення. Коли пішов проти системи, почалося: намагалися і хабарі давати, і наркотики підкидати. Але досі на мене нічого немає, крім сфабрикованої справи, яка б розвалилася сама по собі, якби у нас була правова держава.

З «Регіонів» мене «вичистили» неофіційно, по-тихому. Прибрали всі відомості про мене навіть з комп’ютерної бази. Остання моя зустріч з великою партійною «шишкою» була навесні, коли я вже не керував Єлизаветівкою. Прізвище співрозмовника не називатиму, скажу лише, що його «регіонівський» партквиток — у першій сотні. Цей чоловік мені і каже: «Збираєшся балотуватися до Верховної Ради? На цих виборах не треба. Посиди, позаймайся бізнесом, квартирку нормальну купи, нову машину. А на наступних виборах, коли будемо розганяти всю цю «пєтушню», підеш мажоритарником. На тебе подивляться — місцевий, молодий — опа, пройдеш». Коли ж я відповів, що не згоден, у нього очі округлилися. «Але ж ти розумієш, — говорить, — що вибори — це колосальні суми бабла, на кампанію потрібні мільйони. А для перемоги — вже не кажу, скільки. Ну і як ти підеш, на що розраховуєш?». На що розраховую? Хочу подивитися, чи можна виграти вибори без вбухування мільйонів доларів. У моєму віці ще є час на такі експерименти. Тепер знайомим телефонують наші симпатики з обласного і міського осередків Партії регіонів і кажуть, що їхні боси ніяк не можуть вирішити: «стратити» мене зараз чи відкласти на потім. Борд з бабусею і котом спричинив ефект «збою програми» у їхніх мізках. Вони не розуміють, як відповідати, а будь-який гумор розцінюють ледь не як особисту образу. Рекламні конструкції Віталія, які потрапили «під роздачу» у зв’язку з «бабусиними» білбордами, зрізали «по беспределу», щоб іншим уроком було. Наступного дня усім рекламним агенціям зателефонували і попередили: якщо хто укладе договір з Голосним чи повісить бабусю з котом, буде те саме.

— Як взагалі народилася ідея «бабусиного» білборда? Де знайшли персонажів?

— У нас настільки тухлий і примітивний рекламний супровід виборчої кампанії, що сам Бог велів це якось розворушити. Та й що нам було робити, як перемагати? Зв’язків немає, грошей немає, влада пресує. Врятувати могли лише цікаві, креативні ідеї. Бабуся — Ганна Іванівна Третьякова з Карелії. Її фото взяли в Інтернеті, у відкритому доступі. Подивіться на її обличчя — це ж збірний образ бабусі. А кота домалювали. Він теж — з Інтернету, а родом, як з’ясувалося, з Америки. Господар продає його фото у відкриті фотобанки.

— Були попередження і прямі погрози на вашу адресу?

— У різній формі, вже навіть перестав їх рахувати. Незаконне оголошення у розшук і спроба затримання — хіба це не погроза? Ловлять мене з не меншим ентузіазмом, ніж караванського стрільця.

— Чи допускаєте, що вам, як і Віталію Купрію, доведеться виїхати з України?

— Особливо не ховаюся. Просто намагаюся зараз рідше з’являтися у Дніпропетровську. Головне, що моя сім’я — у безпеці. За мною немає ніякої вини, мені навіть не пред’явили звинувачення. Тому, коли зі мною зв’язалися представники «Опори» і натякнули на політичний притулок у Чехії чи Франції, відмовився. Таких варіантів не розглядаю у принципі. Я вдома — у своїй країні. Хтось повинен залишитися і йти до кінця.

Віталій КУПРІЙ: «Лише кілька секунд врятували мене від затримання...»

— Що змусило вас виїхати за межі України?

— За мною тривалий час вели стеження. А 5 вересня була спроба затримання. Співробітники карного розшуку наздогнали мій автомобіль і намагалися затримати мене біля дверей мого офісу. Лише кілька секунд врятували мене: мені вдалось зачинити офісні двері прямо перед носом у правоохоронців та швидко залишити приміщення через запасний вихід. Через два дні затримали двох моїх колег, які надавали мені підтримку у веденні виборчої кампанії. Їх досі тримають у СІЗО за звинуваченням у хуліганських діях трирічної давності. Але вирішальним для прийняття рішення про виїзд за межі країни було те, що Дніпродзержинська міліція почала слати мені повістки із вимогою з’явитись на допит як свідкові. У разі неявки — примусовий привід. Але річ у тому, що у повістці вимагали прийти на допит 21 вересня, а вона прийшла поштою 24 числа. Тобто була спланована акція для легалізації мого затримання.

— В якій справі вас викликали як свідка?

— Цього я не знаю. Пам’ятаєте сумний вислів часів репресій в СРСР: «Була б людина, а справа знайдеться». Коли моїх колег заарештовували за абсурдним звинуваченням у хуліганстві багаторічної давнини, вони теж і думки не мали, що таке можливо.

— Звідки просочилася інформація про те, що ви збираєтеся розмістити білборди з бабусею і котом на своїх рекламних площах?

— Влада могла довідатися про це, прослуховуючи мої телефони. Оскільки я узгоджував місця розміщення білбордів у телефонній розмові з працівником свого штабу. Тоді навіть гадки не мав, що мої рекламні конструкції просто знищать.

— Чи розглядаєте для себе можливість політичного притулку за кордоном?

— Про політичні переслідування щодо мене вже поінформована міжнародна спільнота — через місії спостерігачів та посольства. Але сподіваюся, що ситуація після виборів стабілізується, і я зможу спокійно повернутися в Україну. Переслідувати мене не буде сенсу у будь-якому випадку. Або я виграю вибори й отримаю імунітет, або регіонали досягнуть своєї мети, і тоді фабрикувати кримінальні справи проти мене вже не буде сенсу.