За смаження яєчні на Вічному вогні — три роки умовно

Три місяці жахіть у Лук’янівському СІЗО, підписка про невиїзд, і понад рік «умовної» волі в очікуванні вироку. Усе це стало частиною біографії 21-річної киянки Ганни Сінькової після акції у столичному парку Слави, яку вона з однодумцями провела

16 грудня 2010 року. Те, що Ганна з друзями назвали протестом проти знущання держави над ветеранами, слідство розцінило як кримінальний злочин. Вирок у справі за смаження яєчні на Вічному вогні оголосили у четвер. Три роки умовно — таким був вердикт Печерського суду для Ганни Сінькової...

«Вічними вогнями у нас прославляють подвиг людей, які воювали. А держава не може забезпечити ветеранів достойними пенсіями. Якщо є гроші на Вічні вогні, давайте знайдемо їх на те, щоб у ветеранів безкоштовний газ у квартирах був. Хоча не у всіх навіть квартири є», — пояснювала Ганна Сінькова мотиви акції у парку Слави. У тому ж інтерв’ю «ВЗ» (вже після звільнення зі слідчого ізолятора у червні минулого року) дівчина розповіла, через що їй довелося пройти у Лук’янівському СІЗО. Каже, дійшло до того, що після постійних переводів з камери у камеру (це один із методів психологічного тиску), її на тиждень запроторили до «особливо тяжких» — тих, хто проходив за звинуваченнями у вбивстві чи наркоторгівлі.

Через слідчу тяганину виникли проблеми і з навчанням. На той час Ганна була студенткою Інституту історичної освіти при Університеті Драгоманова. «Літню сесію я провела у СІЗО. З адміністрації університету мамі повідомили, що мені краще по-тихому забрати документи. Вибору не залишилося», — розповідала дів­чина...

Після оголошення вироку суду журналіст «ВЗ» поспілкувалася з Ганною, попросивши прокоментувати вердикт «славнозвісного» судді Родіо­на Кірєєва, який вів її справу.

— Стаття, яку вам інкримінували («наруга над могилою»), передбачає покарання у вигляді позбавлення волі до п’яти років. Чи не було страху, що можуть «впаяти по повній»?

— Звинувачення у моїй справі надумані, зважаючи хоча б на те, що місце, де відбувалася акція, не є могилою. Щодо вироку, то рішення — краще з того, що могло б бути (прокурор вимагав трьох років ув’язнення). У нашій державі можна очікувати, чого завгодно. У нас же навіть невинних людей засуджують до довічного.

Виносячи вирок у моїй справі, суддя Кірєєв взагалі не зважив на свідчення, які свідки дали у залі суду. Були враховані лише ті свідчення, які давалися у райвідділах. Хоча «давалися» — це голосно сказано. Людям просто підсовували папірець і змушували розписатися. Один зі свідків у цьому зізнався. Це був двірник, який у день, коли ми проводили акцію, був у парку Слави, але нічого не бачив. Його притягли у райвідділ міліції, дали папірець і сказали, що треба розписатися. Він розписався, а у залі суду заявив про це.

— Виголошуючи вирок, суддя Кірєєв поводився так само нервово, як і на засіданнях у справі Юлії Тимошенко? Чи вже оклигав після нашумілої «слави»?

— Був бадьорішим, принаймні можна було розібрати, що він читав. Мабуть, вже натренувався. Хоча, як і раніше, витирав піт з обличчя, навіть окуляри пітніли.

— Чим мотивували вилучення у вас ноутбука, за так звану експертизу якого тепер вимагають від вас сплатити 3 тисячі 600 гривень?

— Ноутбук вилучили при обшуку. До так званої експертизи він коштував шість тисяч гривень. Після того, як мені його повернули, його довелося просто викинути, бо буквально через місяць усе згоріло. Не знаю, що там з ним робили. Тепер я ж маю сплатити 3 тисячі 600 гривень за те, що вони називають експертизою. Під час цієї експертизи виявили дуже «підозрілі» факти: наприклад, що зі свого ноутбука я заходила на cайт YouTube (збірка інтернет-відео). Це, виявляється, злочин. Не знаю, що вони взагалі намагалися знайти у моєму комп’ютері. Можливо, якісь фотографії чи контакти. Я активно займаюся громадською, правозахисною діяльністю, спілкуюся з іншими активістами. Може, хотіли поповнити «мєнтовську» базу.

— Оскаржуватимете рішення Печерського суду?

— Готова пройти усі інстанції, аж до Європейського суду. Бо вважаю, що українська влада винна мені за ув’язнення.

— Одна ваша скарга (щодо незаконності утримання під вартою) вже лежить в Європейському суді...

— Її ще не розглядали. Але відомо, що було рішення взяти її до розгляду. Справи в Європейському суді, куди звертаються тисячі людей, можуть лежати там і п’ять років. Я готова зачекати, бо розумію, що багато людей очікують на рішення Європейського суду у своїй справі, перебуваючи не на волі, а за ґратами. Їм важче.

— Що з вашим навчанням? Намагалися поновитися чи, можливо, вступили в інший вуз?

— Вступила на факультет зв’язків із громадськістю у Київський інститут культури та мистецтв. Поновлюватися в університеті Драгоманова мені взагалі не хотілося: неприємно було б вчитися у ректора, який, як мені відомо, не дуже клопотав, щоб мене не посадили.