На очах у батьків дитині відрізали пальці...

3 жовтня колегія суддів судової палати Апеляційного суду Львівської області почала зачитувати вирок членам однієї з найжорстокіших банд, що діяла на теренах сучасної України. Судовий процес над двадцятьма членами цієї банди (один із них до вироку не дожив) почався ще 30 жовтня 2007 року. Оголошення вироку у цій справі, прогнозують юристи, може затягнутися на місяць.

Цей судовий процес можна визначити безпрецедентним за багатьма критеріями. Чи не вперше в історії українського судочинства на лаві підсудних опинилися двадцять (наразі вже дев’ятнадцять) “подільників”. Ці бандити, і це впадає у вічі під час судового процесу, ставляться один до одного як щури, посаджені в одну клітку. Конвоїри, які доставляли їх на судові слухання, розповідали, що в автозаці вони неодноразово влаштовували між собою бійки.

Генеральна прокуратура, яка проводила розслідування цієї справи, передала до суду 143 томи (!) описів злодіянь банди, на рахунку якої кілька вбивств і 23 розбійні напади. Потерпілими у справі проходять близько сотні заможних людей, які проживають на теренах кількох областей України.

«Банда Сушка»

Журналісти охрестили цю групу зловмисників “бандою Сушка”. Бо саме про Артура Сушка, який насправді був рядовим членом зграї, ЗМІ мали змогу отримати більше інформації як про убивцю “соколят”.

16 вересня 2003 року у Львові загинули підполковник зі спецзагону міліції “Сокіл” Андрій Орєхов та старшина цього ж спецпідрозділу Богдан Місько. Трагедія сталася, коли “соколят” скерували відпрацьовувати район, де, за оперативними даними, перебував підозрюваний у пограбуваннях Артур Сушко. У подвір’ї школи міліціонери побачили у сутінках двох чоловіків та дівчину і вирішили перевірити у них документи. Один із чоловіків, це був Сушко, вихопив пістолет “Люгер”, і пролунали смертельні постріли.

Під час вбивства міліціонерів поруч з Сушком були львів’янин Андрій Кроншталь, у якого вбивця винаймав квартиру, та коханка Сушка Оксана Верещак. Кроншталь сам через день прийшов до міліції, щоб довести, що нічого спільного з бандитом не має. Та після спілкування з міліцією цей чоловік довго не прожив. Бо важко жити з переламаними ребрами. Оксану (вчительку української мови за фахом) затримали у Львові 26 жовтня 2003 року. Сліди вбивці тим часом загубилися...

Пізніше з’ясується, що поки вбивцю “соколят” шукала вся міліція, він відлежувався в одній із тернопільських лікарень (тікаючи від міліції, порізався між ногами штахетою від металевого паркану). Хоча всі заклади медицини були попереджені про розшук бандита та мали його фото! Взяли Артура, коли він повернувся до Львова та зателефонував своїм батькам, не знаючи, що їхня квартира все ще перебуває під міліцейським прослуховуванням.

Після затримання Сушка з’ясувалося, що він входив в одну із найжорстокіших банд, що вчиняла розбійні напади та убивства на теренах західних областей України та у Києві. Під час допитів Сушко почав “здавати” своїх “побратимів”. Незабаром двадцять членів банди опинилися за ґратами СІЗО, ще кількох оголосили у міждержавний розшук.

За закритими дверима

Процес над членами банди розтягнувся на роки. Весь цей час мешканці будинків, що навколо суду, кляли і бандитів, і міліціонерів. Під час процесів бійці “Сокола” блокували всі підходи до суду. Потерпали від цього не лише пересічні громадяни, а й комерційні структури, розташовані поблизу суду, — кав’ярні, магазин одягу, банк.

Процес тривав за зачиненими дверима. Журналістів до судової зали не пропускали, бо чи не вперше в Україні до учасників процесу застосували жорстку програму захисту. Судді та правоохоронці пояснювали ці заходи тим, що непокояться за життя потерпілих у справі. Проте відповідні захисні дії вживалися й до звинувачених. Автозак, яким їх привозили із СІЗО, підкочувався майже впритул до дверей суду. Після цього обвинувачених з мішками на головах буквально закидали в будинок. Це пояснювалося тим, що Артур Сушко та деякі інші бандити під час слідства були занадто балакучі. Правоохоронці побоювалися, що хтось спробує заткнути цим балакунам роти кулею, випущеною зі снайперської гвинтівки. Як це було з російським бандитом Максимом Курочкіним, якого невідомий снайпер застрелив у дворі одного із київських судів. Судовий процес зробили закритим і через те, що в судовій залі довелося давати покази кільком агентам міліції у злочинному середовищі, що, звичайно, ставило під удар життя цих людей.

Судовий скандал

У квітні минулого року навколо цього процесу спалахнув неабиякий скандал. Ухвалою колегії судів судової палати Апеляційного суду Львівської області, незважаючи на категоричні заперечення державного обвинувачення та потерпілих у справі, було частково задоволено клопотання адвокатів. Справу відносно трьох звинувачених скерували на додаткове розслідування, а їх самих звільнили з-під варти в залі суду та відпустили на свободу під підписку про невиїзд.

З рішенням суду не погодилися міліція та прокуратура. Міліцейські керівники на брифінгах розповіли, що на свободу відпустили справжніх кілерів. Прокуратура, своєю чергою, внесла на рішення суду касаційну скаргу, яка незабаром була задоволена.

На вирок — у краденому одязі

3 жовтня, задовго до початку оголошення вироку, на всіх вулицях, довкола приміщення Апеляційного суду, з’явилися патрулі ДАІ. Згодом довколишні вулиці перекрили для руху пішоходів озброєні автоматами бійці спецпідрозділу міліції “Беркут” та спецзагону внутрішніх військ. Навпроти суду в мікроавтобусі чергували працівники вибухово-технічної служби міліції. Пройти до зали суду було складно навіть журналістам. Правоохоронці наказали кореспонденту “ВЗ” показати вміст сумки, “обмацали” металошукачами. Наостанок мене обнюхала міліцейська вівчарка та якось дуже допитливо подивилася в очі...

У судовій залі, у великій клітці, вже сиділи звинувачені. Поруч, у меншій клітці, чекали на вирок дві жінки. Одна з них — Лідія, до арешту проживала у Запоріжжі, де працювала на ринку “Авангард”. Друга — коханка Сушка вчителька Оксана. Обидві жінки перед початком суду причепурилися. Навіть не вірилося, що вони звинувачувалися у “бандитизмі” та “розбійних нападах”.

У великій клітці лаву підсудних окупували чоловіки на вигляд від 30 до 50 років. Лише кілька з них — раніше судимі. Більшість бандитів до професійного злочинного середовища не належали й до арешту тюремної юшки не сьорбали. Впадало у вічі, що майже всі звинувачені були одягнуті у схожі спортивні костюми. Можливо, це був одяг, який вони поцупили під час нападу на магазин спортивного одягу, що на вулиці Князя Романа у Львові. З цього магазину бандити свого часу винесли спортивне майно вартістю понад 290 тисяч гривень.

Ядро цієї банди, йшлося у вироку, сформувалося у Львові у червні 1998 року. П’ятеро лідерів банди розробляли плани майбутніх нападів, слідкували за дисципліною в “колективі”, розподіляли здобич. На озброєнні банди були пістолети “ТТ”, “ПМ”, наган, “Беретта”, обрізи рушниць, кастети та ножі. Група мала власний парк легкових автівок та вантажний автомобіль КамАЗ, яким бандити вивозили награбоване. Нападала ця банда на будинки заможних людей, підприємства, установи, АЗС.

Бандити вирізнялися жорстокістю. Під час розбійного нападу на один із будинків Рівного, вчиненого 21 вересня 2001 року, бандити зґвалтували власницю будинку та її маленьких доньок.

Жертвами цієї банди стали чимало митників та представники інших “хлібних” професій. У 1998 році ця банда спланувала напад на будинок начальника оперативного відділення Рава-Руської митниці, який проживав у Жовківському районі. Перед нападом заздалегідь вивчили звички, маршрути, уподобання майбутньої жертви та склали ретельний план, за яким мав “працювати” кожен член групи.

Близько 20-ї години бандити на кількох автівках приїхали у село, зупинилися неподалік будинку митника та почали спостереження. Через півгодини митник, повертаючись зі служби, заїхав у двір. Коли він зачиняв ворота, на нього напали, вдарили кілька разів по голові пістолетами та затягли в будинок. Там поклали на живіт, завели руки за спину й одягнули наручники.

Всередині будинку інша група нападників тим часом схопила вагітну дружину митника Ірину та витягла з дитячої кімнати її синів — 13-річного Андрія та 9-річного Павла. Дорослих і дітей кинули в підвал, де митника почали катувати, вимагаючи, щоб він сказав, де зберігає гроші. Коли катування не допомогли розв’язати жертві язика, негідники поставили перед митником сина Андрія та пригрозили, що відріжуть хлопчині пальці. Один із покидьків почав ножем різати дитині пальці. Андрійко волав: “Тату, допоможи!..”

Знущань з сина не витримала дружина митника Ірина. Вона зізналася, що неподалік їхнього будинку, в порожній квартирі її рідної тітки, зберігаються понад 200 тисяч доларів. І сама дала бандитам ключі від помешкання. Лише заволодівши цими коштами, нападники залишили свої жертви у спокої.

У серпні 1999 року ця банда чинить напад на будинок начальника Рава-Руської митниці. У будинку одна з “груп захоплення” побачила у ванній дружину митника, якого вже нейтралізувала інша група. Побачивши чоловіків у масках, жінка крикнула дев’ятирічній доньці: “Наталю, тікай!..”. За що її почали копати ногами...

Катування членів цієї родини також були жорстокими та цинічними. Якоїсь миті дружині митника, який втратив свідомість, здалося, що чоловік вже мертвий. У відчаї жінка вистрибнула у вікно та побігла до сусідів. Бандити перехопили її у дворі та знову затягнули в будинок. “Прощайся, суко, з життям!” — сказав один із них і приставив до спини пістолет. Жінці пощастило. За парканом почулися постріли. Це на допомогу поспішали сусіди, які почули крики жінки, й бандити втекли...

Перелік у вироку діянь цієї банди триватиме не один тиждень. На жаль, зачитуючи чи не кожен епізод, судді констатували: “Вчинили розбійний напад разом із не встановленими слідством особами”. Тобто чимало членів цієї банди надалі перебувають на волі. Та й ті, що наразі вислуховують вирок, довго за ґратами не затримаються. Обізнані з матеріалами цієї справи юристи прогнозують, що суд засудить вбивцю міліціонерів Артура Сушка до довічного ув’язнення. Решту бандитів покарають максимальними строками позбавлення волі. Та більше половини цих строків арештовані ще у 2003 році зловмисники вже відсиділи у СІЗО, поки тривало слідство та судовий процес. Отож через кілька років вони вийдуть на волю...