Давнє супермісто

Кажуть, що світ непізнаний і що кожний його куточок — це нова неописана історія колишньої могутньої країни. Ми часто намагаємося пізнати світ, культуру багатьох країн і народів — далеко за межами нашої України. А що ми знаємо про свій край? Прикладом цього є Стільське городище — яскрава, невичерпна і непізнана криниця нашої давньої історії та культури. Але про це мало хто знає — чи то через небажання вивчати історію свого краю, чи то через байдужість до неї.

У 1981 році у селі Стільському, що в Миколаївському районі Львівської області, розпочалися археологічні дослідження, які очолив тоді ще молодий археолог Орест Корчинський. Інтрига полягала у тім, що сільський голова села Стільського Ярослав Кулачковський глибоко вірив у численні давні перекази та легенди, які переказували в селі з діда-прадіда онукам. Один з таких переказів оповідав, що дуже давно на узгір’ї над селом існувало величезне місто — столиця держави чи то князівства. А ще великою таємницею для сільського голови були потужні земляні вали, що тягнулися кілометрами стільськими лісами, а також мовчазні кургани. Усіма своїми знаннями він вирішив поділитися з широким колом учених. Писав куди тільки можна, але через недостатньо вивчену історію краю більшість учених переводили його листи на сміх, бо у писемних джерелах жодної згадки про якесь там велике місто на території Миколаївщини над Дністром, а тим більше — про якусь там столицю мови бути не могло. І враз сталося диво! На листи Ярослава Кулачковського відреагувало Львівське обласне товариство охорони пам’яток історії та культури, яке відрядило до Стільського поважних учених-археологів з Академії наук — пані Ларису Крушельницьку та Вітольда Ауліха, Михайла Рожка, а з ними і молодого, амбітного Ореста Корчинського. Після попереднього знайомства учені доручили молодому археологові розпочати самостійні дослідження легендарної столиці.

“Враження було таке, що мене одного кинули в океан”, — згадує сьогодні відомий учений, археолог, кандидат історичних наук Орест Корчинський. Почалися важкі археологічні будні. Вже у 1985 році з наукової доповіді Ореста Корчинського на V Міжнародному конгресі слов’янської археології наукова Європа довідується про Стільське городище і про його неймовірно великі масштаби та унікальні укріплення і аплодує унікальному відкриттю. У відповідь на цей міжнародний успіх Академія наук України створює для дослідження Стільського городища спеціальну постійно діючу Верхньодністрянську археологічну експедицію у складі Інституту суспільних наук, а молодого археолога призначають її керівником.

Більше тридцяти років археологічна експедиція під керівництвом Ореста Корчинського відкриває Україні і світові неписані сторінки історії карпатського краю VII-X століть та могутньої ранньосередньовічної держави, яка відома за писемними візантійськими джерелами як Велика чи Біла Хорватія. Вперше про неї написав у своїй книзі «Про управління імперією» великий імператор Візантії — Костянтин VII Багрянородний. Він пише, що хрещені далматинські хорвати походять від нехрещених хорватів, які живуть за горами Угорськими у Північному Прикарпатті, а Стільське городище, як вважають багато учених, у тому числі його єдиний дослідник, було центром карпатської Хорватії, про яку писав імператор.

Чому сьогодні пам’ятка національного значення не охороняється належним чином, як це передбачено чинним законодавством України? Чому гальмується виконання постанови ВР України та доручення глави уряду України про створення на території унікальної пам’ятки державного історико-культурного заповідника? Та не менш загадковим є зупинення наукових археологічних досліджень Стільського городища з боку Національної академії наук України. Пам’ятку національного значення перетворено в руїну. Як вважає О. Корчинський, єдиним порятунком для пам’ятки сьогодні є волонтерський рух, пожертви меценатів, яких практично немає, національні патріотичні сили, яким, на жаль, також байдуже.

Інколи проводяться у Стільському волонтерські табори. Так цього року Наталя Криничанка організувала волонтерів для подальшого відкриття нашої історії.

«Активна молодь світу» — так називається волонтерський табір, який допомагає О. Корчинському продовжувати бодай дуже скромні дослідження столиці карпатських хорватів. До нас приїхали юнаки та юнки з Японії, Південної Кореї, Чехії, Франції та Польщі. Це майбутні вчителі, юристи, журналісти і лікарі. Волонтери з Польщі пишуть дипломну роботу про Стільське городище та його епоху.

Проходжу разом з волонтерами запиленими сільськими вулицями. Насправді важко уявити, що у VIII столітті тут, у Стільському, було величне місто, яке у двадцять п’ять разів було більшим від Києва часів Володимира Святославовича, Кракова, Праги та ін. Орест Корчинський показує залишки давніх укріплень та невеличку річечку Колодницю, яка у ті давні часи була важливою водною артерією, виконувала функцію водного шляху до Дністра, що мав у ІХ ст. довжину 11 км. На ріці були споруджені потужні греблі зі шлюзами, які давали змогу безперешкодно рухатися річковим човнам вгору проти течії, до міста і в протилежному напрямку.

З розповіді дослідника ми довідалися про унікальну сторінку історії та культури давнього міста та його довкілля, а саме про вірування наших далеких предків. Вони були виявлені та досліджені експедицією на околицях сіл Стільського, Дуброви, Ілова та поблизу міста Миколаєва. На окремих із них досліджувалися давні капища, що супроводжувалися жертовними ямами, в яких були виявлені рештки жертвоприношень

Як розповів археолог, географи мусульманського Сходу VII-X ст. повідомляють про храми слов’ян на Чорній горі у передгір’ї Карпат. Дуже схожими до них є печерні комплекси, виявлені експедицією у 80-х роках на північній околиці м. Миколаєва. Як вдалося довідатися, висічені у скелях за Миколаєвом приміщення були споруджені щонайпізніше у середині VIII ст., тобто у дохристиянський період.

З приходом християнства на ці землі у Стільському та у його довкіллі виникає митрополича резиденція Галицької митрополії, яка сплачує Руській церкві неймовірно великі податки. У численних печерах, висічених у пісковиках, у ХІІ-ХІV ст. знаходилися келії монахів-скитників. Їхню обитель характеризують заглиблені у стіну ніші-вівтарі, де знаходилися ікони.

У цих печерах також покоїлися мощі святих, подібно як у Києво-Печерській лаврі.

Я народилася і живу у Миколаєві. Про печери я знала, що вони були висічені у піщаникових скелях тільки у роки Першої світової війни. Ніхто й ніколи не цікавився, навіщо висікати у скелях ці печери, зокрема на видному місці. Під час екскурсії ми переконалися, що це унікальні комплекси, які мають історичну, культурну та наукову цінність. Місцями на скелях збереглися висічені сходи для сходження богів, які, за уявленнями наших далеких предків, спускалися з небес.

Коли я розповіла пану Оресту відому мені інформацію, що печери були споруджені як військові об’єкти для використання їх для лінії фронту у Першій світовій, він зовсім не здивувався. «Я також чув цю версію. Але, погодьтеся, вона є абсурдною. Такі печери робили тривалий час з застосуванням певних канонів релігій. Таку версія пропагувала місцева влада за часів СРСР, а все тому, що весь цей комплекс є унікальною пам’яткою європейського рангу, і когось це бісить, що на території Західної України ще у VIII ст. існувала могутня держава з найбільшим у той час містом — столицею — Стольсько».

В результаті тривалих археологічних досліджень було встановлено, що площа міста становила 250 га, а довжина оборонних стін 10 км. На це вказують потужні земляні вали, що кількома рядами опоясували територію давнього городища. І це відкриття спростувало насаджувану польськими і російськими буржуазними істориками догму про те, що коли у їхніх країнах існувала цивілізація, у нас тут «вовки вили». Тут важливо сказати, що наші далекі предки з цього краю на початку VII століття (610-620 роки) визволили від варварських поневолювачів так звану провінцію Далмація, що була частиною Великої Візантійської імперії. Тоді вони заклали там державу, яка отримала назву Хорватія, і наприкінці VII століття прийняли християнство.

«Стільське городище — це унікальний комплекс. Це країна, яка утворила Хорватію та стала предком Київської Русі», — говорить Орест Корчинський.

У цьому матеріалі про велич наших предків не хочеться говорити про нас. Але все-таки доведеться. У 2001 році Стільське городище внесли до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, 2003-го Верховна Рада постановила вивчити питання «щодо створення на території городища державного історико-культурного заповідника», й тоді ж уряд зобов’язав Львівську облдержадміністрацію підготувати та подати до Кабміну на затвердження необхідну документацію. Але, як часто у нас буває, усупереч міжнародному визнанню унікальної пам’ятки давньоруської історії та культури вимоги та постанови не було виконано. Хіба папірцями збережеш місто, яке сховалося під землею?

Марія ШИМАНСЬКА.

Фото автора.

Миколаївський р-н.