Виховуючи чемпіонів, заробив інфаркт. Деякі чемпіони про це забувають…

У підвалі і на сцені сільського клубу Ярослав Вуйцік підготував майже тисячу талановитих борців. Є серед них призери Олімпіади, чемпіони світу.

Коли під час літніх Олімпійських ігор  у Пекіні представниця Азербайджану у змаганнях з вільної боротьби Марія Стадник здобула бронзову медаль, а згодом на Олімпіадах у Лондоні та Ріо-де-Жанейро стояла на п’єдесталах пошани уже зі “сріблом”, жителі села Черниці обривали телефони місцевому тренеру Ярославу Вуйціку з привітаннями. Такі ж теплі слова Ярослав Петрович чув на свою адресу і зовсім недавно, коли чемпіонками Європи серед кадетів стали вихідці із сусідніх сіл Пісочної та Надітичів Оксана Чудик, Романа Вовчак, чемпіонкою України -  Христина Демко. Всі вони ази боротьби пізнавали саме у цього педагога.

Улюбленому виду спорту Ярослав Вуйцік віддав 44 роки До 38-ми сам виступав на килимі. Не без того, що силу, вправність, витривалість успадкував від батька-богатиря, колишнього вантажника склозаводу, який без натуги тягав 50-кілограмові ящики. Односельці пригадують: якось під час обідньої перерви робітники посперечалися, чи хтось зможе покласти на лопатки силача із сусідніх Рудників Грабовича. Петро Вуйцік узяв суперника у захват і одним вправним рухом “приземлив” його…

У 1989 році, після завершення активних виступів, син вантажника-чемпіона сам узявся тренувати дітей. На початках заняття проводив у пристосованому підвалі черницької “Просвіти”, а згодом з вихованцями перебралися на сцену неопалюваного клубу. Дітвора прибігала займатися із навколишніх сіл навіть узимку. Бувало, у приміщенні — нульова температура, пара іде з уст. Борюкаючись хлопці-дівчата гріються, а їхній тренер змушений натягати кожуха.

Суто борцівськими вправами не обмежується ніколи: після основних занять його підопічні спішать на турнік, роблять ривки на швидкість, піднімаються “на час” по канату. Це виробляє у них моторику, чіпкість, змагальність, характер. Не одному з часом пригодилася ця нестандартна наука. Зокрема, воїнам АТО, які були його учнями.

Ми запитали у тренера, що змушує приходити на вільну боротьбу сільських дівчаток.

— Їм це цікаво. Подобається атмосфера змагальності, їм хочеться проявити себе індивідуально. Є й суто житейський сенс: іноді в житті треба за себе постояти, дати відсіч грубіянові…

Ярослав Вуйцік — суддя міжнародної категорії, уже вп’яте проводить власні змагання — “Кубок Дністра”. Для своїх підопічних є не лише тренером, а й тонкимм психологом, а часом — і лікарем, менеджером, бухгалтером. Лауреати організованого ним турніру завжди їдуть додому з гарними кубками, медалями, а ще — з грошовими преміями. Щоб знайти кошти для змагань, не соромиться зняти капелюха перед меценатами…

Багато колишніх вихованців Ярослава Вуйціка нині приводять на заняття до нього своїх дітей. Вважають, що той дасть їм добру науку. Фанатична залюбленість у вільну боротьбу позначилася на здоров’ї цього фахівця. Після одного з тренувань заробив інфаркт. Мав би вже поберегти свої сили, але і далі плекає борцівську юнь. Серед своїх вихованців бачить майбутніх чемпіонів, у всьому таланатовитих. І вчаться добре, і на килимі невтомні. Хоче передати цих юних унікумів у надійні руки професіоналів, які б несли відповідальність за поступ цих талантів, не загубили їх. Передасть їм, образно кажучи, сформовану заготовку, яку колегам залишиться лишень трохи “доточити”…

Ми поцікавилися у пана Ярослава, як часто бачиться зі своїми іменитими вихованками. Він на це промовчав. Видно, наше запитання його чимось ранило. Від інших фахівців дізналися: дехто з нинішніх чемпіонів від свого першого тренера бокує. Окремі функціонери навмисно вбивають клин між спортсменками і їхнім колишнім вчителем, — щоб погрітися біля чужої слави, самому отримати з неї дивіденди…

Іван НАКОНЕЧНИЙ,

завідувач сектору молоді і спорту Миколаївської РДА   

Своїми нинішніми успіхами Марія Стадник, Романа Вовчак, Оксана Чудик, перш за все, зобов’язані Ярославу Вуйціку — “фундамент” у них заклав саме він. Але ці спортсменки чомусь воліють не згадувати того, хто помітив у них талант, відшліфував його. Немовби соромляться. Шкода… Це несправедливо. Мали б розуміти: не було би титанічної праці Ярослава Петровича – не було б і їхніх медалей! Ця історія нагадує мені випадок з першим тренером Андрія Баля — викладачем Новороздільської ДЮСШ Олесем Михайловичем, який знайшов для нашого футболу цю зірку. Але заслуги приписували іншим, почесні звання давали тим, хто для становлення Баля зробив незрівнянно менше, ніж перший тренер Андрія…

Фото автора

Миколаївський район,

Львівська область