У Лондоні править спортивна Королева

У столиці Великої Британії стартував чемпіонат світу з легкої атлетики.

Для Аліни Шух лондонський чемпіонат світу став своєрідним посвяченням у дорослий спорт.
Для Аліни Шух лондонський чемпіонат світу став своєрідним посвяченням у дорослий спорт.

У Лондоні стартував 16-ий чемпіонат світу з легкої атлетики, змагання, які за рівнем популярності поступаються лише Олімпійським іграм та футбольним мундіалям. Протягом десяти днів на легкоатлетичному стадіоні, олімпійському серці Великої Британії, правитиме спортивна Королева: уже у перші дні чемпіонату 70-тисячні трибуни заповнені вщент. На кону стоять 48 комплектів нагород, за які ведуть боротьбу 2034 атлети з 205 країн світу. Для української команди лондонський чемпіонат розпочався із сюрпризів – приємних і не дуже.

Потенційно винні

У день відльоту до Великої Британії настрій “синьо-жовтій” збірній зіпсувала новина про відсторонення від чемпіонату відразу двох лідерок: призерки Олімпійських ігор-2012 у Лондоні та чемпіонату світу-2011 у Тегу в естафеті 4×100, чинної віце-чемпіонки Європи у приміщенні у бігу на 60 м Лесі Повх та чемпіонки Європи-2012, дворазової віце-чемпіонки континенту-2014 у бігу на 400 м та естафеті 4×400 Ольги Земляк. Лідерок української команди дискваліфікували не через те, що в їхньому організмі виявили заборонені препарати. Формулювання, яке у листі до Федерації легкої атлетики України надійшло з Підрозділу з легкоатлетичної етики IAAF (Міжнародної асоціації легкоатлетичних федерацій), звучить щонайменше дивно і не до кінця зрозуміло: “Потенційне порушення антидопінгових правил”. Розслідування IAAF ще не дало фінальних результатів. Чиновників підрозділу акурат перед самим чемпіонатом, який відбувається лише раз на два роки, напружили аналізи сироватки крові Повх та Земляк. Ніяк інакше, окрім як зовнішнім втручанням (використанням забороненої речовини чи забороненого методу) експерти IAAF пояснити це не можуть. Тож за поясненням звернулися до самих атлеток. Епістолярний стиль спілкування українок був, вочевидь, не надто красномовним: їхні роз’яснення видалися недостатньо аргументованими. Тому українська федерація, аби зайвий раз перестрахуватися, вирішила відсторонити своїх лідерок, а також тренера Земляк Сергія Басенка, від участі у планетарній першості.

“Я прошу надати для підтвердження хоча б якісь документи, адже українська федерація не має права дискваліфіковувати спортсменів. Це прерогатива лише IAAF, – на своїй сторінці на ФБ висловила незгоду з таким рішенням Ольга Земляк. Переглянувши список учасниць чемпіонату, рівненська атлетка знайшла своє прізвище серед тих, у кого є допуск до змагань. – Це робота, проведена мною та моїм тренером з 2011 року. З того часу, як я вийшла на хороший рівень і, виступаючи за збірну України, приносила медалі. А потім вони (чиновники Федерації. — О. С.) запитують, чому спортсмени переходять в інші країни…”.

За відсутності Ольги Земляк (єдиної світлошкірої фіналістки Олімпіади у бігу на 400 м у Ріо-де-Жанейро) сподівання на медалі в естафеті 4×400 м для України є більш ніж примарними. В індивідуальних змаганнях з довгого спринту вся відповідальність лягла на тендітні плечі 19-річної Анастасії Бризгіної. Цього сезону підопічна Костянтина Рурака стала чемпіонкою Європи серед юніорок U-20, а у складі естафетної команди – бронзовою призеркою дорослої першості континенту. Та на планетарному рівні талановита дебютантка ще не готова до недитячої боротьби: її час – 52,26 – не дозволив пройти до півфіналу. У своєму забігу дівчина фінішувала шостою і загалом показала 27-ий кваліфікаційний результат.

“У Лондоні хороший стадіон та швидка доріжка, – розповіла сайту x-sport молодша донька олімпійських чемпіо­нів Ольги та Віктора Бризгіних. – Думала, що трибуни тиснутимуть: на змаганнях такого масштабу мені ще не доводилося виступати. Та трибуни не стали завадою. Тренер не ставив переді мною жодних завдань, я сама собі їх ставила: хотіла поліпшити особистий рекорд. Та свій максимум показати не вдалося. Хоча біг, здавалося б, складався, на дистанції я чудово почувалася. Коли вийшла на 200 м, то побачила, що я у трійці (перша трійка з кожного забігу напряму виходить до наступного кола. – О. С.). Мабуть, це мене дещо розслабило. Якби суперниці бігли переді мною, я міцніше зчепила би зуби. Мені не вдалося показати свій звичний фініш. Здавалося б, усе витискала зі себе, але не склалося”.

На п’єдестал повернулася через десять років

А серед позитивних новин – перша на цьому чемпіонаті українська церемонія нагородження. Точніше, перенагородження. Через десять років після “бронзового” фінішу на дистанції 1500 м на чемпіонаті світу в Осаці Ірина Ліщинська отримала медаль іншого ґатунку – “срібло”. Річ у тім, що срібну призерку Осаки-2007 росіянку Єлєну Соболєву через два роки після завершення чемпіонату дискваліфікували за вживання допінгу. Так срібна медаль по праву перейшла до  атлетки з Донеччини. І аби вона знову пережила всю гаму емоцій, медаль їй вирішили вручити не у кабінетах-кулуарах, а на чемпіонаті світу, на очах багатотисячних трибун. “У будь-якому випадку, відчуття не такі, які були десять років тому. Та все одно ця церемонія мене розхвилювала, я навіть стримувалася, аби не заплакати, – розповіла Ірина “Жорсткій Атлетиці”. – Я ще не знаю, як ставитися до практики перенагородження атлетів. З одного боку, медалі були розіграні багато років тому, тоді ж були пережиті усі емоції. З іншого – публічність перенагородження додає важливості таким медалям. Та не хотілося б, аби переписування історії стало поширеною практикою”.

“Я відчувала сильне напруження і відповідальність: у фіналі – кращі серед кращих, – на сторінці ФБ згадує події десятирічної давнини Ірина Ліщинська. – Коли сіла в автобус, що прямував з готелю на стадіон, повз мене проходив один з іноземних агентів. “У тебе буде медаль”, – сказав він. Я нічого не відповіла. Та палко мріяла про це… Нас вивели на стадіон. Усі ми розуміли, що справу зроблено, – на тренуваннях. І тепер залишається правильно і швидко бігти. Переповнений стадіон, натовп волає, галас довкола. Але ти у внутрішній тиші. Адреналін зашкалює, ти почуваєшся розігрітим двигуном автомобіля, який чекає, коли педаль газу втопиться у підлогу. Думаєш, швидше б усе це розпочалося і завершилося… Постріл стартового пістолета. Ми швидко розпочали, я бігла на рівні особистого рекорду. Пробігаємо позначку

1 км, ноги наливаються свинцем. Я вже біжу на сьомій-восьмій позиції, і в голові крутиться думка: мабуть, не цього разу, надто вже важко. Попереду заключні 400 м, і думки зовсім не оптимістичні. Та в цей момент уперше в житті почула щось із трибун: “Іро, ближче!”. Друзі у команді і тренери підтримували мене. Це був наче ляпас, що витверезив мене. “У тебе не буде другого шансу, рухай ногами”, – беззвучно кричу до себе. Залишається 300 м, я далеко. У цих перегонах змагалися голова і ноги. На фоні надзвичайної втоми я почала бігти на повну силу, випереджаючи одну суперницю за іншою, і за 100 м до фінішу вийшла на третю позицію. Ноги вже ватяні, і перед самим фінішем раптово краєм ока побачила, як болгарська спортсменка намагається обігнати мене. Я зубами вчепилася у цю позицію, ще додала швидкості. Фініш. І довгі секунди очікування на результати фотофінішу. Перша – Маріам Юсуф Джамаль з Бахрейна. Друга – росіянка Соболєва. І пауза, яка тягнулася вічно. А потім на табло: третє місце – Ірина Ліщинська, Україна! Ця “бронза” вартувала мені 0,13 секунди. Тепер, через десять років, мені вручатимуть “срібло”. Так несподівано…”.

Замість мами підтримували трибуни

А перші комплекти нагород, на яких зазначено “Лондон-2017”, українцям, на жаль, не дісталися. Найяскравішим у стартові дні був дебютний виступ у багатоборстві дорослого чемпіонату світу 18-річної зірочки Аліни Шух. Цього сезону в італійському Гроссето киянка виграла європейську першість серед однолітків, а також показала найкращий результат на командному чемпіонаті Європи. У Лондоні перед Аліною тренери поставили одне завдання: позмагатися у свою силу, набратися досвіду, подивитися на суперниць. А дивитися було на кого. Чого вартує лише олімпійська чемпіонка Ріо бельгійка Нафіссату Тіам, яка у Лондоні поповнила колекцію нагород “золотом” чемпіонату світу (6784 очки). Чи німкеня Каролін Шефер, якій дісталося “срібло” (6696). Чи бронзова призерка Анук Феттер з Нідерландів (6636). А окрім них, добрий десяток атлеток, готових до останнього битися за цінні метали. Та українка, яка уперше потрапила у подібну атмосферу, а до того ж виступала без мами-тренера, не розгубилася. І навіть у першому виді, стометрівці з бар’єрами, встановила особистий рекорд. В інших дисциплінах юна білявка не дотягнула до своїх найкращих показників і в сумі набрала 6078 очок, що дозволило їй піднятися на 14-ту сходинку. Для дитини, яка вперше приїхала на подібні змагання, це, щонайменше, цілком пристойно.

“У жодному разі не шкодую, що поїхала на чемпіонат світу. Стадіон заповнений глядачами! – дивується Аліна Шух (у коментарі для ФЛАУ). – Я такого ще не бачила. Раніше подібне спостерігала лише на футболі. Щаслива, що легка атлетика набирає популярності. Для мене незвично було виступати так пізно. За нашим часом доводилося змагатися об одинадцятій вечора. О цій годині я вже сплю, такий у мене режим. Мабуть, удома слід було пізніше починати тренування, аби підлаштуватися під змагальний режим. Та до цих змагань ми особливо не готувалися, лишень підтримували форму. Цього сезону у мене було чотири багатоборства. До того ж не вдалося уникнути невеличких травм: мені було складно стрибати у висоту і довжину. Але все вже позаду, я ще тримаюся на ногах, і це вже позитив. У Лондоні була без тренера. Та мене підтримувала вся команда – від масажиста до менеджера. Тож мені було комфортно змагатися. А тапер на мене чекає відновлення”.

Фото Getty Images