Квитки до Белграда розіграли у Сумах

На чемпіонаті України з легкої атлетики львів’яни тричі святкували перемогу.

Чемпіонат України з легкої атлетики, який протягом трьох днів збирав на трибунах манежу Сумського державного університету практично повні трибуни прихильників Королеви спорту, минув з оглядом на інші змагання. З 3 по 5 березня у Белграді найкращі наші атлети змагатимуться за нагороди чемпіонату Європи у приміщенні.

Церемонії нагородження не обійшлися без львівських спортсменів. За відсутності визнаного лідера “синьо-жовтої” збірної Олексія Касьянова поза конкуренцією у чоловічому багатоборстві був стриянин Василь Іваницький. “До цього чемпіонату ми готувалися з усією серйозністю, — запевнила наставниця Іваницького Любов Петринець. — І логічним наслідком цьому став особистий рекорд — 5820 очок. Мені сподобалося, яким зібраним був підопічний на доріжках та секторах. Та, відверто кажучи, міг він і краще. Після травми Василь не зовсім упевнено почувався у секторах для стрибків у довжину та висоту — тут ще є простір для вдосконалення. А також у стрибках з жердиною та 60-метрівці з бар’єрами, хоча у цих видах він і повторив свій персональний рекорд. Якби Василь стрибнув із жердиною на 4,90 м, він би виконав норматив майстра спорту міжнародного класу. Та у нас немає жердин необхідної жорсткості. Керівництво збірної, щоправда, пообіцяло нам жердини. Тренери вважають, що з таким інвентарем Василь може злетіти і на 5,20 м. Єдиний вид, який вибивається з низки успішних виступів Іваницького, — це штовхання ядра. Ну не любить він ядро! Та це не біда. Колись він і бар’єри бігати не любив, і з жердиною стрибати не хотів. Та мені вдалося донести до учня “родзинку” цих видів, усвідомивши яку, атлет починає отримувати задоволення від роботи. Одного дня полюбить він і ядро, я упевнена! Новий олімпійський цикл тільки розпочинається. У нас є натхнення працювати на найвищий результат. Тим паче, що з боку керівництва нашої легкоатлетичної федерації ми завжди відчуваємо підтримку. У Стрию немає можливості готуватися до зимових змагань. Тож нас постійно запрошували на збори — у Запоріжжя та Суми, створили всі необхідні умови для якісної підготовки”.

Без зайвих докорів сумління утекла від усіх своїх переслідувачок Оксана Райта. Підопічна Михайла Сташківа та Оксани Кретів завершила біг з перешкодами на 3000 м за 10.16,70. На відстані 30 секунд залишилася Ганна Печко з Дніпра, яка приміряла “срібло”. Бронзова нагорода дісталася ще одній львів’янці Ірині Племянник (11.03,51). У чоловічому фіналі стіпль-чейзу на 3000 м “золото” та “срібло” дісталося львівським вихованцям Віталія та Ольги Тарнакіних. Перемогу у свого молодшого друга по команді Костянтина Коляди (8.49,68) на самому фініші вирвав Роман Ростикус (8.49,45).

На третій сходинці п’єдесталу пошани комфортно розташувалася Орися Дем’янюк-Мочульська (на фото). У фіналі 800-метрівки вихованка подружжя Тарнакіних (2.09,56) пропустила попереду себе Анастасію Лебідь (2.08,40) з Дніпра та донеччанку Наталію Пироженко (2.09,02).

У секторі для стрибків у висоту на три місця у складі команди на белградський чемпіонат Європи претендували чотири непересічні атлетки. Хто ж у квартеті лідерок буде зайвою, визначила висота 1,89 м. Саме на ній і схибила лідер національного рейтингу і головна фаворитка чемпіонату киянка Ірина Геращенко. Це стало найбільшою несподіванкою того фіналу. На рівні пройшли чемпіонат дві Юлії — переможниця Юнацької Олімпіади Левченко та Чумаченко. Обидві суперниці не дозволяли собі помилок на стартових висотах, обидві 1,89 м взяли з другої спроби і обидві тричі схибили на 1,92 м. Та гру того дня зробили не вони. Поки молодь з’ясовувала у секторі стосунки, ставку на досвід зробила багаторічна лідерка збірної Оксана Окунєва. Того дня миколаївська атлетка не збила планку жодного разу. На своєму першому старті у сезоні Оксана здивувала легкістю і стабільністю. З першої спроби підкоривши 1,92 м, 26-річна стрибунка, мабуть, хотіла довести невипадковість своєї перемоги і без видимих зусиль здолала висоту 1,94 м.

У секторі для потрійного стрибка домінувала чемпіонка світу та призерка лондонської Олімпіади Ольга Саладуха. Для перемоги дівчині, яка кинула виклик несумісним зі спортом травмам, знадобилося лише 14,02 м. На 71 см до легендарної атлетки не долетіла чернівчанка Руслана Цихоцька.

Марина КИЛИПКО: «Жердини, з якими я встановила національний рекорд, позичила мені білоруска»

У секторі для стрибків з жердиною поза конкуренцією була 21-річна харків’янка Марина Килипко. Упевнено взявши висоту 4,50 м, підопічна Віктора Шевцова виборола титул чемпіонки України. А за тиждень рекордсменка країни у стрибках на відкритих стадіонах спробує встановити ще один національний рекорд — у приміщенні.

— Дуже хотілося стрибнути 4,60 м і встановити рекорд країни у приміщенні. Та менше з тим: наступного разу обов’язково стрибну, — переконана Марина Килипко. — На чемпіонат Європи у мене вже є квиток: 4,65 м на стадіоні та 4,55 м у приміщенні цілком достатньо, аби відібратися у Белград.

— Рекорд Анжели Балахонової, який протримався дванадцять років, ви побили…

-…третього вересня в італійському Трані. Цей турнір став першим моїм стартом після Олімпіади. У Ріо я стрибала доволі добре: результат 5,55 м був на той час лише на сантиметр нижчим за персональний рекорд. Щоправда, тоді мені хотілося більшого. Відчувала, що вже готова до високих стрибків. Та м’які жердини не дозволили мені злетіти на 4,60 м. Засмутилася я страшенно радше через те, що п’ятеро моїх суперниць, які взяли 4,55 м з першої спроби, таки пройшли кваліфікацію. Мені ж ця висота підкорилася лише з другої спроби. І Олімпіада для мене на цьому завершилася. Та я щаслива, що у моєму спортивному житті було Ріо-2016. Незважаючи на те, що поряд зі мною не було тренера, в олімпійському секторі мені було надзвичайно зручно і затишно. Я насолоджувалася усім, що відбувалося довкола. Враження складалося таке, наче змагаюся не в Бразилії на найбільш відповідальному старті в житті атлета, а на домашньому турнірі у Харкові. Це було так круто! Мені хочеться ще (сміється). Поїхати на наступну Олімпіаду, пробитися до фіналу і – чого вже там – вибороти медаль!

— Як сталося, що у вас не було жердин потрібного рівня жорсткості?

— Мабуть, ніхто навіть і не підозрював, що мої стрибки дозволять мені поборотися за місце у фіналі. Тим паче, відібратися на Ігри і показати там пристойний результат – це дві великі різниці. Я сама подумати не могла, що стрибатиму так упевнено, що триматиму удар. Мені тоді відверто бракувало стабільності. Перед тим, як стрибнути 4,56 м і здобути квиток у Ріо, я показувала результати рівня 4,40 м… Тепер ми переходимо на інші жердини. На м’яких неможливо стрибати дуже високо. Я знала це, і моїм завданням у Ріо було показати максимально можливий результат з тим інвентарем, що мала. Жорстких жердин у мене просто не було. Одна жердина коштує від 600 до 1000 доларів. Мені пообіцяли, що до літа Федерація легкої атлетики України закупить для мене декілька жердин – таких, які пасуватимуть саме мені. Два тижні тому прийшли нарешті ті, які придбав для мене мій менеджер – чотири жердини довжиною 4,30 м (тепер мені потрібні уже 4,45 м завдовжки). З цими жердинами я вже показала результат 4,55 м. У Сумах я сподівалася стрибнути з ними 4,60 м – сектор дозволяє це зробити. Та до Сум вони не долетіли, затрималися дорогою з Парижа: їх просто не завантажили у літак. Наразі вони лежать у Борисполі. Тож довелося терміново відправляти сюди жердини з Харкова – ті самі, з якими я стрибала на Олімпіаді.

— А завдяки чому менш ніж через місяць після Ігор народився новий рекорд України – 4,65 м?

— Перед турніром я позичила жердини у подруги та суперниці – білоруської атлетки Іри Яколцевич. Вона привезла для мене дві жердини, відчутно жорсткіші, ніж мої. Ну я відразу і злетіла на 4,65 м. Суперниці подивилися на мене по-іншому (сміється). Та я і сама не очікувала від себе такого. Того дня усе склалося: після Ігор я півтора тижня відпочивала, у сектор повернулася з бажанням стрибати, жердини були хороші, а вітер на стадіоні не докучав.

У мого менеджера, естонця Айвара Каротамма, багато іменитих атлетів. Один з них – наш стрибун у висоту Богдан Бондаренко. Минулої зими Айвар сам вийшов на мене. Я тоді ще особливо нічого не показувала. Та, вочевидь, він побачив, що потенційно я можу стрибати і вище. Менеджер зателефонував мені і запропонував співпрацювати з ним у майбутньому. У мене тоді були проблеми зі здоров’ям, мене прооперували. І я відповіла, що не впевнена, чи зможу улітку показувати нормальні результати. «Не хвилюйся, все буде добре. Спокійно собі працюй», — сказав він. Улітку я почала їздити на турніри. І все справді налагодилося.

— У стрибки з жердиною дівчата часто приходять зі спортивної гімнастики…

— Це не про мене. До тринадцяти років я особливо не дружила зі спортом. Та одного дня тренер побачив мене на чемпіонаті Харківської області серед школярів. Тоді я стрибала у довжину – чотири метри (сміється). Підійшов і запропонував тренуватися серйозно – у Харківському училищі фізичної культури. До того часу я на власні очі ніколи не бачила жердину. Та мені стало цікаво. Ціле літо я обдумувала цю пропозицію, радилася з батьками. І вже у восьмий клас пішла до спортивного училища.

Тривалий час ми займалися загальною підготовкою. Лише через півроку мені дали жердину. Та навіть після цього до стрибків було ще далеко: з жердиною виконувала безліч спеціальних вправ. Тож гімнастичної підготовки мені направду бракувало. Тепер на тренуваннях ми також займаємося гімнастикою без різноманітних стійок і сальто, вправ на канаті та поперечині годі мріяти про оптимальну техніку та високі стрибки.

Фото ФЛАУ та Олесі КОВАЛЬЧУК.