Без Харлан – і на п’єдесталі

“Один із перших етапів Кубка світу серед дорослих, в яких я почала брати участь, був в Орлеані, ще 1999 року! - пригадала одна з найтитулованіших фехтувальниць світу, дворазова олімпійська чемпіонка в особистій першості Меріел Загуніс. - З того часу цей турнір став найбільш привабливим і захопливим у жіночій шаблі. На доріжках Орлеана я багато разів ставала переможницею. І тепер, коли уперше за 17 років не братиму участі у французькому кубковому етапі, дещо спантеличена. Це рішення відмовитися від змагань завдає мені болю. Та потрібно ще трішки часу, аби відновитися після травм і повернутися до своїх найкращих кондицій... Попри все, сподіваюся, в Орлеані шоу триватиме — як ніколи до того. При тому, що всі ці роки воно було направду дивовижним”. За кілька днів до початку першого у новому сезоні етапу Кубка світу з фехтування на шаблях серед жінок, який традиційно проходить у французькому Орлеані, легендарна американка пообіцяла, що від змагань відмовляється ненадовго.

Американці привезли до Франції повністю оновлений склад: разом із Меріел у відпустку пішли усі її подруги по команді, які в олімпійському Ріо вибороли “бронзу” у командному турнірі. Збірну Росії вела у бій дворазова олімпійська чемпіонка Ріо Яна Єгорян: вона у своїй команді залишилася єдиною учасницею тих олімпійських подій. Українки також виходили на доріжку в оновленому складі. Багаторічна незмінна лідерка Ольга Харлан відновлюється після операції на плечі. Аліна Комащук та Олена Кравацька, які разом з нею у Ріо здобули для України “срібло”, вирішили трішки продовжити післяолімпійський спокій. Тож тягар лідерства довелося взяти на себе харків’янці Олені Вороніній, яка в останні сезони разом із командою стояла практично на всіх п’єдесталах пошани престижних міжнародних турнірів. Досвідом може похвалитися й Ольга Жовнір, у скарбничці якої є командне “золото” Олімпіади в Пекіні-2008. Однак останні два роки нетішинська шаблістка боролася радше з травмами, аніж зі суперницями, і до основи збірної пробитися не могла. На підмогу титулованим майстриням зброї тренери збірної “кинули” двох дебютанток — вихованок миколаївської школи фехтування Олександру Мамонтову та Олену Прокуду.

Збірна Тайваню в 1/8 фіналу не стала для наших дівчат перешкодою (45:30). А от наступну зустріч проти команди Японії українки розпочали не так оптимістично: стартовий поєдинок Ольга Жовнір майже без боротьби віддала Місаке Емурі (1:5). Щоправда, холоднокровна і прагматична Олена Вороніна поспішила виправити ситуацію: обеззброївши Тіко Аоку, підопічна Валерія Штурбабіна вивела свою команду вперед (10:9). Після цього українки тримали опоненток на відстані гарматного пострілу і завершили зустріч повним розгромом — 45:29.

У півфіналі команда Артема Скорохода засмутила місцевих уболівальників, записавши до протоколу більш ніж упевнену перемогу над командою Франції (45:35). Українських дебютанток не бентежили титули суперниць, які на домашній турнір виставили основний склад команди. Вороніна і Ко нокаутували візаві уже у стартових поєдинках: розрив у дванадцять (!) ударів нівелювати француженкам не вдалося.

Зупинити “синьо-жовтий” локомотив того дня наважилися лише італійки, які привезли до Франції свій найпотужніший склад. Міні-перемога Олени Вороніної над Іреною Веккі (5:4) стала єдиним моментом фінальної зустрічі, коли Україна була попереду. Олександра Мамонтова у довжелезних атаках щоразу потрапляла у захист Росели Грегоріо (6:10). У подальшому ні Ользі Жовнір, ані Вороніній не вдалося наздогнати суперниць. Олена, яка в університеті студіює хімію, розклала на атоми фехтування Лорети Гулоти і скоротила відрив зі шести ударів до двох (23:25). Однак подруги по команді не підтримали цієї ініціативи: Жовнір всуху віддала бій Грегоріо (23:30), а Прокуда не наздогнала Мартіну Крісіо (28:35). Перед заключним поєдинком Жовнір, відпустивши Веккі, поставила Вороніну перед фактом: для перемоги доведеться нівелювати розрив у вісім ударів (32:40). На жаль, не вдалося (33:45). Магія такого рівня підвладна лишень Харлан.

За крок від п’єдесталу пошани Олена Вороніна зупинилася в особистому турнірі. Без додаткового адреналіну перемігши угорку Мірабелу Келеченьї (15:12), кореянку Юн Чжи Су (15:10) та лідерку французької збірної Сесілію Берде (15:11), харків’янка у чвертьфіналі склала зброю перед японкою Тікою Аокою (9:15). Японки, судячи з усього, уже розпочали підготовку до домашньої Олімпіади, яку у 2020 році прийматиме Токіо. В особистому турнірі на п’єдесталі стояли відразу дві представниці цієї нації — Тіка Аокі та Норіка Тамура. У жіночій шаблі японки ніколи зірок з неба не хапали і зазвичай завершували свій виступ задовго до початку медальних розбірок. Та навіть в Орлеані лідерки Краї­ни сонця, що сходить, нічого особливого не показали. Лишень не зважали на авторитети і тримали емоції під контролем. І коли у суперниць зникав кураж, японки продовжували свій поступ, спокійно впроваджуючи ті дії, які годинами відпрацьовували на тренуваннях.

“Мене не дивує японський успіх, - поділилася враженнями від французького етапу Кубка світу моя колега Анна Савчик. - Вони досягають успіху у всьому, за що лишень беруться. Завдяки одному компоненту — праці”. Так, з нізвідки, з’явилася колись потужна японська команда у чоловічій рапірі, яку до світового топу привів киянин Олег Мацейчук. Згодом харківський шпажист Олександр Горбачук зліпив жіночу збірну з фехтування на шпагах, яка останні два роки активно псує нерви українським підопічним Андрія Орликовського. Тож не виключено, що за кілька років на фехтувальній мапі світу з’явиться ще одна японська команда, яка формуватиме смаки тепер уже у жіночій шаблі.