21 кілометр тортур і задоволення

Перший для Львова півмарафон зібрав понад 1300 учасників.

Навряд чи комусь із 1300 учасників Grand Prix Lviv Half Marathon – заключного етапу бігової ліги Run Ukraine – типова львівська погода зіпсувала настрій. Дощ супроводжував бігунів протягом усієї дистанції, затікаючи за комір та наповнюючи кросівки. Мокра бруківка блищала, віддзеркалюючи яскраві куртки та щасливі усмішки марафонців.

«Що таке дощ, коли ми у Львові і повсюди така краса? – сміється срібна призерка Олімпіади в Пекіні у бігу на 1500 м Ірина Ліщинська. – Я працюю у біговому клубі Run Base Kyiv, і мене дивує, коли запитують: “На вулиці дощ. У нас буде тренування?”. Дощ для бігу – далеко не найгірша погода. Задоволення, принаймні, не зіпсує».

Адреналін залишили для спорту

Активну учасницю півмарафонів і телеведучу Марічку Падалко більше за негоду непокоїло ставлення львів’ян до заходу: під час марафону перекрили всю центральну частину міста і не тільки. “Львівських учасників забігу не так уже й багато. Як жителі міста відреагували на цей захід? – цікавилася Марічка. – У нас під час київського півмарафону до перекриття вулиць далеко не всі поставилися з розумінням”. Що можна було відповісти? Усі баталії велися словесно. Бруківкою в організаторів ніхто не кидав. І по всьому.

Для непосвячених півмарафон – це 21 км тортур і терпіння. Та вдивляючись в обличчя бігунів, не помітиш, якого насправді напруження вимагає ця дистанція. Ось, підстрибуючи, підбіг до фінішу хлопець у костюмі далматинця. Дівчатам вистачає сил усміхатися. В аматорських забігах не лягають кістками за перемогу. “Тепер я також можу дозволити собі бігати лише для задоволення, – зізналася Ірина Ліщинська. – Це, насправді, велике щастя. Зі мною погодяться усі професійні спортсмени: у спорті доводиться постійно терпіти… У Києві ми створили біговий клуб для людей різних категорій – від новачків до “просунутих”. Ми навчаємо основ бігу: ставимо техніку, зміцнюємо м’язи і розповідаємо, як потрібно тренуватися, аби уникнути травм. Згодом наші підопічні виходять навіть на марафонські дистанції. А от сама би ні за що не побігла би 42 км! За 20 років у спорті я побачила і пережила усе. Мені того адреналіну вистачить до кінця життя”.

Корейський хлопчина Чой Гю Сан на фініші не роздавав вітання і поцілунки. Віддихавшись, він крадькома поцілував свою медаль (усі учасники півмарафону, які “вписалися” у тригодинний ліміт, отримали на фініші пам’ятні нагороди). “Цей забіг став для мене надзвичайним викликом, – сором’язливо усміхнувся Чой. – І я радий, що добіг до кінця, не здався. До України приїхав навчатися за обміном. Я вивчаю менеджмент у Київському університеті імені Тараса Шевченка. І саме в Украї­ні вперше почав бігати наддовгі дистанції. Півмарафон у Львові – уже мій п’ятий пробіг. Біг став моїм захопленням і водночас боротьбою з власними слабкостями. Я пообіцяв собі, що зроблю це і у Львові. Мені вдалося. Тому й поцілував медаль”.

Марічка Падалко та Єгор Соболєв фінішували разом. Лише електроніка зуміла зафіксувати, що Єгор був на 0,3 секунди швидшим за дружину. “Єгор міг бігти швидше, але вирішив бути поряд зі мною. І завдяки йому я прибігла до фінішу з особистим рекордом (1:57.16). Лише завдяки чоловікові не припинила боротися на найскладнішому відрізку – 18 км, коли сил уже не залишилося, а попереду крутий підйом та кілометри дистанції”. Після фінішу, готуючи для Марічки чай, Єгор не приховував радості: його дружина не лише фінішувала з персональним рекордом, а й уперше стала срібною призеркою у своїй віковій категорії.

Коли виростають крила

Останнім, за додатковою заявкою, зареєстрували на забіг найстаршого учасника – 76-річного Василя Крупського, який і став чемпіоном у категорії 70+. Переможець і призер світових чемпіонатів з бігу та лижних перегонів не так давно навчав студентів Львівського університету фізичної культури. А в неділю на трасі дав фори багатьом молодим. “Моє захоплення було хорошим прикладом для студентів, – розповів Василь Крупський. – Вони почали виходити на пробіжки через азарт – обігнати мене у кросі чи на лижах. Та це було не так просто. Майже щодня я тренуюся 2,5−3 години – це кроси, лижеролери чи велосипед. Півмарафони бігаю уже десять років. Двічі підкорювалися мені і 42 км 198 м: у 2013-му на Краківському марафоні у своїй віковій групі навіть став бронзовим призером. Найважчий у марафоні 37-й кілометр: тоді настає “мертва точка” і здається, що вже і кроку ступити не зможеш. Та якщо не піддаватися цьому відчуттю і продовжувати бігти, відкриється друге дихання. Тоді у Кракові у мене почав нестерпно боліти шлунок – у такий спосіб організм відмовлявся від подальшої роботи і вимагав зупинитися. Я фізично не міг бігти, та сходити з дистанції не хотілося. Тож пішов пішки. Цілий кілометр йшов. А за два кілометри до фінішу біль минув. До того ж прийшло відчуття, наче за спиною виросли крила. І я на усіх швидкостях побіг до своєї “бронзи”.

Свою перемогу у категорії 30−39 років киянка Анна Коваленко сприйняла без особливих емоцій. Тренер Adidas Run Club та майстер спорту з марафонського бігу у своїй кар’єрі уже не раз сходила на п’єдестали пошани як професійних, так і аматорських забігів. “Насправді мені сподобалося усе. Команда Run Ukraine організувала захід бездоганно: безліч волонтерів, зони гідратації – нам не було на що нарікати, – серед нових і нових фінішерів шукала очима свою підопічну Анна. – А щоб життя не здавалося зовсім безхмарним, організатори зробили неймовірно складну і доволі повільну трасу з багатьма крутезними гірками – найскладнішу з усіх, що нам доводилося долати цього сезону. Я професійно займалася легкою атлетикою. Та навіть для мене ця траса була “робочою”, де кожен відрізок потрібно було відпрацьовувати на зусиллях. У цих умовах 1:35 – цілком пристойний результат (хоча раніше “половинку” пробігала за 1:15). Менш підготовленим бігунам було непереливки… Бігти було складно, та разом з тим дивовижно – усе через колорит атмосферних вуличок старого Львова”.

35 літрів довголіття

Ще кілька десятків років тому марафон вважався захопленням для обраних. Та тепер з кожним роком усе частіше на старт напівмарафонських і марафонських дистанцій виходять люди, які не мали зі спортом жодних точок дотику. Не кожен з них має можливість порадитися з професійним тренером. Та гасло “Ти зможеш!” штовхає нових шанувальників бігу до випробувань і експериментів над власним організмом. “Далеко не кожен і не відразу може здолати наддовгу дистанцію, – переконана Анна Коваленко. – Для цього потрібно наполегливо і правильно тренуватися. Спортсмен, за плечима якого уже є біговий досвід, до півмарафону мусить готуватися півроку. А людина, яка ніколи спортом не займалася, повинна починати з ходьби. І, перейшовши на біг, не форсувати подій: 2−3 км для перших разів буде цілком достатньо”.

“Дистанцію потрібно збільшувати не щотижня. Цей процес може розтягнутися на півтора-два роки, – пояснює Василь Крупський. – Та навіть коли людина фізично готова до навантажень, пробігати більше 10 км не рекомендую. 7−8 км на день цілком достатньо, аби підготуватися до марафону”.

“Тривалий час біг на довгі дистанції не приноситиме задоволення, – знизує плечима Анна Коваленко. – Та некомфортні відчуття не повинні відлякувати майбутніх марафонців. Якщо не форсувати подій, біг з часом приноситиме не лише радість, а й користь. Виходьте на пробіжку хоча би заради того, щоб розігнати 35 літрів рідини свого тіла! Біг – це еліксир молодості і довголіття. Підтверджено практикою”.