«Це найкраще, що могло з нами статися»

На «Каріока-Арені» бразильського Ріо-де-Жанейро, де триває фехтувальний турнір Паралімпійських ігор, львівські майстри клинка двічі вмикали на честь своїх перемог Гімн України. У турнірі шаблістів категорії В своє перше «золото» Паралімпіади виборов багаторазовий чемпіон світу та Європи Антон Дацко. Чотири роки тому у Лондоні підопічний Світлани Колесникової та Володимира Христика зупинився за крок від перемоги: до рідного Буська привіз «срібло». З роками 33-річний фехтувальник став лише кращим: у Ріо жоден із суперників не запропонував Дацку рівну боротьбу. Медаль Антона стала для української паралімпійської збірної ювілейною, 20-ю “золотою”. А за кілька хвилин, ледь стримуючи сльози, на весь голос співав «Ще не вмерла України…» давній товариш Антона Андрій Демчук. Львів’янин був найкращим у змаганнях шаблістів категорії А.

«На Паралімпійських іграх легких перемог не буває, навіть якщо змагаєшся з добре знайомими суперниками, яких не раз перемагав, - розповів “ВЗ” після свого успіху в Ріо Андрій Демчук. — На змаганнях, які проходять раз на чотири роки і є найпрестижнішими у світі, складно подолати мандраж. Я справді боявся: отримувати удари, програвати двобої. Та радий, що врешті-решт переборов цей страх. Намагався не заглядати далі кожного окремого поєдинку, концентрувався на кожному ударі. Це дало результат. Про перемогу навіть і не мріяв... Те, що того дня сталося зі мною, - фантастичний успіх, у який досі не можу повірити. Лише коли дивлюся на цю красиву і доволі важку медаль і на мого друга Антона Дацка, з обличчя якого не сходить усмішка… Ми тішимося, наче діти! Це найкраще, що з нами могло статися».

Антон Дацко порівняно з суперниками виглядав інопланетянином: в «олімпійці» жодному з конкурентів не дозволив завдати навіть десятьох ударів. У чвертьфіналі француз Марк-Андре Кратер покинув поле бою, коли на табло палало 15:9 на користь українця. Поляк Адріан Кастро у півфіналі спромігся записати до свого активу вісім ударів. А вирішальний двобій проти грека Панагіотіса Тріантафілу завершився ще більш переконливою перемогою Дацка — 15:7. «Антон по праву вважався одним із фаворитів цих Паралімпійських ігор. Та лідерам завжди важче, до них прикута вся увага, - пояснив Андрій Демчук. — Я бачив, як хвилювався Антон. Це його треті Ігри. Але все склалося, як і годиться, Антон не дав суперникам жодного шансу. Він ішов до цієї перемоги багато років і своїм ставленням до роботи як ніхто заслужив на неї. Радію за нього страшенно. У-ух! Ми це зробили для нашої команди!».

До Ігор у Ріо Андрій Демчук залишався у тіні китайця Цзяньцюаня Тяня. Та у вирішальний момент вихованець Світлани Колесникової та Віктора Нікуліна зумів усю силу та потужність суперника обернути на свою користь. «Усі мої поєдинки, у групі та на стадії плей-оф, були нервові, - веде далі Демчук. — У пульці, у першому ж двобої, я переміг Тяня, над яким ще жодного разу в житті не брав гору. Китаєць був шокований. А мені цей успіх надав крила. Після цього я здолав двох хлопців із Гонконгу, Віна Кіня Чана та Мена Чуя Чона, а також грека Герасімоса Піларімоса, який для мене вкрай незручний суперник. А останній поєдинок у групі я програв французу Людовіку Лемуану. Та навіть ця поразка стала необхідним пазлом для подальшої перемоги: у післягруповому рейтингу я розташувався на третій позиції, тож у чвертьфіналі отримав у суперники титулованого майстра — француза Ромена Нобля. Це напрочуд сильний спортсмен, ось тільки мені зручно з ним фехтувати. На минулому чемпіонаті Європи я його упевнено переміг. Та й у Ріо було без варіантів — 15:3».

У півфіналі на українця чекав Цзяньцюань Тянь. Китаєць більше не дозволив собі жодної поразки і усім виглядом показував, що готовий до швидкого реваншу. «Тянь — багаторазовий паралімпійський чемпіон і лідер світового рейтингу серед шаблістів, - усміхнувся Андрій. — Його практично неможливо перемогти. І в Ріо жодна душа не вірила, що це вдасться саме мені. Але це сталося: 15:10 — і я у фіналі! Там я зробив усе, що міг. І здобув перемогу (15:8). Мені у цьому двобої протистояв мій хороший друг, угорець Ричард Осват. Щиро радію, що у нього також є медаль. Від хвилювання вночі я не міг заснути. Спав менше двох годин... У нас уже ранок, і я знову в залі — допомагаю розминатися нашим шпажистам”.

... На Антона Дацка в Ріо ще чекають паралімпійські поєдинки на рапірах. А Андрій Демчук уже заглядає у більш віддалені перспективи: «Зал Львівської ДЮСШ №2 на вулиці Антоновича, в якому ми тренуємося, не надто адаптований для спортсменів з особливими потребами. Кожного разу, як Антон їде у візку на тренування, йому доводиться долати своєрідну «смугу перешкод» - спускатися та підніматися у візку сходами, протискуватися через вузькі проходи. Необхідно проїхати три зали — щоразу вниз і вниз, аби потрапити у невеличку кімнату у напівпідвальному приміщенні, де ми працюємо. За багато років наших тренувань і перемог на європейських та світових аренах нічого не змінилося. Якоїсь підтримки з боку влади ми не відчули. Антон, як і багато років тому, щодня їздить до Львова на тренування з Буська. У мене є сім’я, але немає власного житла. Ми з дружиною живемо разом з батьками. Може, з часом вдасться щось змінити на краще... Хочу бути тренером, у мене вже є тренерська ліцензія, і відкрити власний зал. Не хотілося б, аби мої учні тренувалися в наших умовах. Це справді дуже важко».