Передплата 2024 ВЗ

Шлях до Ріо лежить через Москву

За нагороди чемпіонату світу зі сучасного п’ятиборства змагаються троє львів’ян

Учора у московському СК “Олімпійський” стартував 60-й чемпіонат світу зі сучасного п’ятиборства — завершальний етап олімпійського відбору на Ігри у Ріо-де-Жанейро. Наразі в українській скарбничці уже є три з чотирьох можливих олімпійських перепусток. На минулорічному чемпіонаті світу у Берліні в особистій першості серед чоловіків медалі, а разом з ними і ліцензії вибороли відразу двоє українців: киянин Павло Тимощенко уперше в історії незалежної України став чемпіоном світу, а “темна конячка” зі Львова, Андрій Федечко, неочікувано для всіх піднявся на третю сходинку п’єдесталу пошани. У жінок поки що єдина ліцензія записана на прізвище Анастасії Спас — участь в Олімпійських іграх донеччанці гарантувало місце у десятці на чемпіонаті Європи-2015.

За ще один квиточок до Ріо у Білокам’яній боротиметься Вікторія Терещук, за плечима якої досвід трьох Олімпіад, а у домашній скарбничці — нагороди усіх можливих у спорті змагань. А також львів’янка Валерія Пермикіна, яка тиждень тому у фіналі Кубка світу у Сарасоті уперше у кар’єрі стала призеркою змагань такого рангу: у змішаній естафеті Лера разом з Павлом Тимощенком стала бронзовою призеркою. Та в особистій першості підопічній Наталії Роговенко за жеребом дістався норовливий кінь, з яким юна пентатлетка не зуміла знайти спільної мови. У підсумку — 27-ме місце. “Аби відібратися на Олімпіаду за рейтингом, Валерії конче необхідно у Москві увійти до десятки найкращих, - розповів віце-президент Федерації сучасного п’ятиборства України Леонід Іванов. - Та як би не склався для неї московський чемпіонат світу, у цієї талановитої дівчини є чудові перспективи”.

Разом із Пермикіною львівський слід на “Олімпійському” залишать брати Федечки — Андрій і Юрій. Валерія Пермикіна і Юрій Федечко, щоправда, тренуються уже у Києві. У Львові є чудові тренери, однак у них тренуватися дорослі спортсмени уже не можуть. І спеціалізована база для п’ятиборства — колись одна з найкращих у Союзі — ще функціонує. Але для перемог цього, виявляється, недостатньо. “З нашої бази за останній час вийшли не одні брати Федечки та Лера Пермикіна, - розповів тренер зі сучасного п’ятиборства Львівського училища фізкультури Адам Прибило. - Павло Зведенюк та Зінаїда Батрак також входять до складу української збірної”. “Та після Училища фізкультури п’ятиборці вступають до університету чи входять до складу Школи вищої спортивної майстерності. І зазвичай змінюють тренерів, - пояснив Леонід Іванов. - Тренери училища не мають права на його базі та матеріальній основі працювати зі спортсменами, які уже не є учнями чи студентами цього закладу. Андрій Федечко залишився у Львові і тренується у Володимира Софієнка. А Юра Федечко і Валерія подалися до Києва. Вони там служать в армії та мають усе необхідне для подальших тренувань”.

“Ми ж не можемо забезпечити вихованців усім необхідним. Раніше після Училища фізичної культури спортсмени ставали військовослужбовцями чи працювали у Львові в інших структурах, які розвивали спорт. Сьогодні цього немає, - веде далі Адам Прибило. - Тому хлопці і дівчата, досягнувши 18-19 років, запитують у мене: “Тренере, за що мені жити?”. І нерідко просто змушені передчасно завершувати спортивну кар’єру, шукати роботу. У п’ятиборстві у такому віці рідко хто показує високі результати. Розквіт у нашому виді спорту припадає на 24-26 років. А значить увійти до квоти тих спортсменів, які мають підтримку міста, перспективному п’ятиборцю практично нереально. Виживаємо, як можемо. Мої учні, які сьогодні є керівниками басейну та бази СКА, пускають тренуватися дітей, не вимагаючи плати за оренду. Я ще можу якось дати собі раду. А ось як працювати тренерам, які ще вчора були студентами? У них може бути ініціатива, однак немає елементарних можливостей для роботи”.

Адам Прибило, який разом з Наталією Роговенко уже багато років постачає таланти до лави національної збірної, сім років готував чемпіонів для Польщі. “Я не їхав туди, аби підзаробити. Просто на той час у Львові не функціонували басейни, а значить про п’ятиборство у рідному місті можна було забути, - пояснив Адам Михайлович. - Мене запросили до клубу “Орлік Люблін”, в якому тренувалися плавці, — розвивати п’ятиборство. Я провів набір дітей. І з початківців виховав шість призерів першості Європи у триборстві та чотириборстві. А кілька років перед тим, у Зеленій Гурі, працював з юніорською збірною Польщі, а також допомагав у роботі з національною командою. Та у 2007-му повернувся до Львова — потягнуло додому. Мені хотілося працювати для своєї країни”.

“Спортсмена потрібно виховувати з дитинства, - переконаний Адам Прибило. - Для мене найбільше задоволення починати навчати підопічних азів, і крок за кроком виводити їх на найвищий рівень. Сьогодні у нас це складно втілити у життя. Найкращим своїм учнем я вважаю Вадима Ткачука, переможця фіналу Кубка світу, який на Олімпійських іграх у Сіднеї посів п’яте місце. У мене донедавна тренувався його син, Юра Ткачук. Це був найбільший талант, який мені доводилося бачити після Ткачука-старшого. І який, на жаль, не зумів реалізувати свій потенціал. Ми зробили усе, що могли, аби втримати його у спорті. Та Вадим сьогодні працює у США. І Юркові здавалося, що за кордоном краще, і заробити на життя можна швидше, не чекаючи гучних перемог…

У Польщі фінансування підготовки не є проблемою тренера. Я приходив на призначені години і тренував спортсменів. Там держава не шкодує грошей для початківців. І заохочує спонсорів фінансувати дорослих спортсменів. Польські колеги мене запитували: “Ти чого з ранку й до вечора із залу не виходиш? Тобі ж платять за чотири години!”. А ось діти цінували мої старання. Підходили за додатковими тренуваннями, питали поради — самі готові були сидіти у залі з ранку до вечора. Очі у них горіли. Тож хіба я міг з ними працювати лишень за розкладом?”.

Минулими вихідними на СКА львівських наставників знову можна було побачити за роботою. До Львова розіграти нагороди Першості України з двоборства і триборства серед юнаків та дівчат приїхало понад 130 юних пентатлетів з п’яти областей Украї­ни. Наші тренери не могли приховати гордості і радості, коли на п’єдестал пошани сходили їхні вихованці. У двоборстві і триборстві у шести вікових групах львів’яни здобули чотири золоті, три срібні і одну бронзову нагороди. І тричі на призовий подіум (двічі — на найвищу сходинку) за підсумками двоборства сходили наші команди.

Схожі новини