Василь КОЗАР: «Дівчата не готові кістьми лягати за перемогу»

У третьому матчі кваліфікаційного раунду Кубка ЄГФ львівська “Галичанка” поступилася минулорічному півфіналісту цих змагань — турецькому клубу “Муратпаша Беледійєсі”. В Анталії, де проходила ця зустріч, вихованки Василя Козара залишили за собою першу половину матчу — 12:11. Та згодом суперниці упевнено нівелювали цей невеличкий недолік. У другому таймі львів’янки дозволили показатися у всій красі незмінній лідерці “Муратпаші” - Аслі Іскіт. Розігруюча команди-суперниці залишила в українських воротах сім м’ячів (10:17). Найрезультативнішою ж у лаві “Галичанки” цього разу була Леся Смолінг, яка відзначилася шістьома влучними кидками.

Фаворитками, із гандикапом у шість м’ячів (28:22), вийдуть на матч-відповідь туркені. Що зможуть наступної неділі на своїй території протиставити їм “галичанки”? Чи є у львів’янок після втрати трьох ключових гравчинь ресурси для перемог? Коли і за яких умов оновлена команда демонструватиме свою найкращу гру, якою минулого сезону неодноразово тішила своїх уболівальників? На ці та інші питання в інтерв’ю “ВЗ” відповів головний тренер “Галичанки” Василь Козар.

- Перший тайм ваші підопічні записали до свого активу. Та другу половину гри вчисту віддали опоненткам. Чого забракло “галичанкам” наприкінці зустрічі?

- На перших хвилинах матчу серйозно травмувалася Анастасія Дорожівська: падіння призвело до вивиху руки. Дівчат це відчутно збентежило. Біль їхньої подруги, “швидка” і метушня — це кого завгодно виб’є з колії. Та “галичанки” подолали хвилювання і у першому таймі показали хорошу гру. Другий же тайм нагадував нашу недавню зустріч з ужгородськими “Карпатами” у межах чемпіонату України: після десятої хвилини наша команда відверто посипалася. Вочевидь, забракло фізичної готовності. І цього сезону, як ніколи, нас підводить реалізація. Статистика — п’ять із десяти нереалізованих семиметрових і безліч “холостих” сейвів — свідчить сама за себе.

Та це, гадаю, не біда. У спорті є таке поняття як “плато”: тривале накопичення навантажень призводить до того, що команда виходить на якісно новий рівень. Мої підопічні справді виконали великий обсяг роботи. Треба лише не зупинятися, продовжувати працювати, не опускаючи рук. Рано чи пізно команду “прорве”, і зусилля дівчат дадуть результат.

- Цього разу ви задоволені суддівством?

- Симпатії Феміди були не на нашому боці. Попри це, усе було об’єктивно. Наші суперниці грали на межі фолу. Усі гравчині “Муратпаші” - професіоналки до мозку кісток. У складі турецької команди грає колишня “галичанка” Юля Снопова, білоруска Наталія Котіна, росіянка Валерія Бараник, дві сильні вихованки сербської школи гандболу й інші. Суперниці працювали з величезним азартом, бажанням будь-якою ціною здобути перемогу. Так, судді за грубість карали їх штрафними. Але вони свого досягли! Нам же необхідно — і можливо-таки! - було дотягнути цей матч на морально-вольових. Та молоді дівчата, які не так давно потрапили до основи “Галичанки”, ще не готові боротися на такому рівні, лягати за результат кістьми.

- “Муратпаша” до цього сезону також підійшла в оновленому складі. Чи стала ця команда для вас сюрпризом?

- Для мене “Муратпаша” не може бути сюрпризом. Я вже багато років, ще з часів моєї роботи на Кіпрі, знайомий з тренером цієї команди. З Біролом Уншалом ми зустрічалися на чемпіонаті Європи серед студентів, наші команди грали в одній підгрупі, а також на інших турнірах. У мене була хороша можливість достеменно вивчити його стиль і навіть запозичити деякі професійні цікавинки. Окрім того, що цей наставник грамотний і різнобічний, він може собі дозволити запросити у команду усіх тих гравчинь, які, на його думку, можуть реалізувати у грі його теорії і плани.

У мене та, переконаний, у небагатьох українських уболівальників, які приїхали підтримати “галичанок” до Туреччини, залишився після цього матчу гіркуватий післясмак. Чому? Тому що неозброєним оком видно було: це не туркені перемогли, радше ми програли. На жаль.

- Лідерку “Муратпаші” Аслі Іскіт ще нікому з суперниць не вдалося зупинити...

- Вона направду дуже потужна. І техніка у неї своєрідна. У першому таймі наші захисниці впоралися з натиском цієї розігруючої. Та в другому дійсно виглядали безсилими проти неї, незважаючи на те, що на тренуваннях ми неодноразово напрацьовували комбінації саме “на Іскіт”. Тактично мої підопічні були підкованими. Та, як показала практика, вміти й знати і реалізовувати у грі — це зовсім різні речі.

- У міжсезоння “Галичанку” залишили дві ключові гравчині — Тамара Смбатян та Ірина Стельмах. Хто сьогодні готовий звалити собі на плечі тягар лідерства?

- Окрім названих вами дівчат, з обойми команди випала травмована Наталія Воловник. У минулі роки я сварився з усіма колегами й опонентами, доводячи, що наші лідерки не грають. Не відпрацьовують у повну силу. З іншого боку, у нас завжди була команда. У мене як тренера у будь-якому випадку був певний запас: можливість одну гравчиню замінити на іншу, додати наприкінці гри, коли це було вкрай необхідно. Чемпіону Сербії “Мілленіуму” на їхній території у середині першого тайму ми програвали вісім м’ячів. Та зуміли перевернути гру і перемогти ціною в один м’яч. І це не один такий приклад. Тепер же молодь не готова додавати. А більш досвідчені гравчині також не прагнуть брати відповідальність у свої руки. Їм зручно було сидіти за спинами Стельмах і Ко. У мене багато претензій до усіх дівчат, які уже мають певний досвід, які минулого сезону допомагали робити гру. У них уже є імена. Тож потрібно якось підтверджувати свій статус. З одного боку, я їх розумію: гандбол — це радше битва, ніж гра. Вивихнуті кінцівки і розбиті носи не прикрашають. Але без битви не буває перемог. Ось наші турецькі суперниці — яскравий приклад цього. Ми не побачили у них якоїсь особливої майстерності. Лише бажання боротися за кожної нагоди.

- Наступної неділі у Львові буде матч-відповідь. Чи ставите ви перед вихованками якісь конкретні завдання?

- Ми поступаємося суперницям шість м’ячів — це насправді не так багато. У мене є бачення щодо того, як тактично нам слід проводити цю гру. Та практично весь склад “Галичанки” у ці дні бере участь у Меморіалі Турчина, який проходить у Києві. Одні дівчата там презентують національну збірну, інші — молодіжну. У Львові залишилося лише п’ять гравчинь. Отже, і напрацювати щось особливе ми не зможемо. Звичайно, поговоримо з ними, як слід діяти у тій чи іншій ситуації. Вони розумні, усе швидко схоплюють і розуміють. Але навіть найрозумніші спортсмени без напрацювань на майданчику не можуть реалізувати усі задумки. Тож доводиться розраховувати лише на характер.

Фото Юрія ШАБЕЛЬНИКА.