«Шарм Верняєва на помості – це продуманий до дрібниць кожен крок»

Чинний чемпіон світу зі спортивної гімнастики у вправах на брусах і абсолютний чемпіон Європи Олег Верняєв продовжує поповнювати свою колекцію нагород. У Баку він став першим в історії чемпіоном І Європейських ігор у гімнастичному багатоборстві. А з корейського Гуанджу, де днями завершилася Всесвітня універсіада, донеччанин привіз ще шість нагород, серед яких “золото” у багатоборстві та на улюблених брусах. Це перемоги всупереч усьому — травмам, старезному обладнанню у єдиному на чотири збірні гімнастичному залі у Конча-Заспі і невиконаним керівництвом обіцянкам купити для команди бодай один килим.

Про постійні сюрпризи “від Верняєва”, про готовність кинути виклик “королю гімнастики” Кохеї Утімурі та про те, як поганий футболіст може вирости у талановитого гімнаста наставник Олега Верняєва — Геннадій Сартинський — розповів читачам “ВЗ”.

- Будь-яка річ з плином часу зношується. У гімнастиці спортивний інвентар може використовуватися не більше двох-трьох років. Навіть звичайні мати, на які приземлюються спортсмени, — пояснив Геннадій Сартинський. — Ось нові мати — жорсткі і чудово тримають приземлення. А коли стрибаєш на старі й пробиті, п’ятками нерідко торкаєшся підлоги. Це призводить до травм. Те саме і з килимом. Через два роки килим стає менш еластичним, і, окрім того, погано виштовхує гімнаста. Тому за кордоном що два роки у гімнастичних залах повністю змінюють обладнання. Останній писк гімнастичної моди, на якому сьогодні стрибає весь світ, разом із розмитненням коштує 45 тисяч євро. Ще кілька місяців тому НОК пообіцяв нам новий килим. Але поки що живемо лише обіцянками. Міністр спорту Ігор Жданов узагалі казав про повний комплект приладів. Але розраховувати на це ми можемо тільки наприкінці літа. Річ у тім, що за рік до початку Олімпійських ігор, є таке положення, спортивний інвентар можна завозити до країни без митного збору. Нас переконують, що гроші на повний комплект приладів уже виділили.

- Олег Верняєв — учень слухняний чи з характером?

- Олег — ідеальний учень. Я ніде не зустрічав таких, як він. Він удосконалюється, додає з кожним днем. Щоразу дивлюся на нього і дивуюся. Ми працюємо разом уже шість років, але я ніяк не звикну до того, що на тренуваннях і на змаганнях — це дві зовсім різні людини. Інші мої учні викладаються на тренуваннях, демонструючи усі свої фокуси. За тим, що і як вони роб­лять, я можу передбачити, чого слід очікувати від них на змаганнях. Олег же до кінця вміє тримати інтригу. На тренуваннях у нього може усе йти геть погано. Але варто йому підійти до приладу на змаганнях, як в ту ж мить він перевтілюється у зовсім іншого Верняєва. Глядачі й суперники уже звикли до блискучої гімнастики Верняєва. А я щоразу ловлю себе на думці: “Ось це так! Як же ж він так примудрився? Що взагалі це було?”

Для мене кожен виступ Олежика — це величезний сюрприз. Скільки ж разів це було — травми, сесія в університеті, безліч інших причин, які перешкодили добре підготуватися до змагань. Біля помосту я стою, наче на голках, від хвилювання: цей прилад не так готовий, на іншому не встигли допрацювати, ще інша програма взагалі сира. А він виходить, наче нічого й не було, і робить усе з шиком й розмахом. Хоча бували й помилки, як, наприклад, на минулорічному чемпіонаті світу, які не дозволили йому виграти багатоборство. Ми тоді, до речі, добре підготувалися, і Олег спокійно міг боротися за перше місце. Але помилка на кільцях, найстабільнішому приладі, де найменше ризику помилитися, перекреслила нам усі сподівання.

- Ви з Олегом уже готові перемагати “короля помосту” — п’ятиразового абсолютного чемпіона світу Кохеї Утімуру?

- Ми прагнемо цієї боротьби. Утімура — без перебільшення видатний гімнаст. Я спостерігав за його тренуванням. На чемпіонаті світу повсюди броунівський рух — всі активно розминаються. Підходить до брусів Утімура: постояв, подивився, потім сів, посидів. Не став чекати своєї черги до приладу, вдягнув спортивну куртку і кудись пішов. Через сім хвилин повернувся, дочекався свого підходу, зробив половину комбінації і знову щез. Це той варіант, коли людина не розтрачує сили надарма, а накопичує енергію для переможного виступу. Ось ця фішка є і в Олега. Це вроджена якість, яка не піддається тренуванню.

На Олега не тисне ні ім’я Утімури, ані його титули. На нього взагалі ніщо не може чинити тиск. Він з породи тих людей, які не бояться ні бога, ні чорта. Це я помітив у ньому ще з перших наших стартів. Одні дивляться на суперників, і подих аж перехоплює. А Верняєв наче і не помічає, що хтось змагається поблизу. Він весь у собі, в своїй роботі, йому ні до кого діла нема.

- Ви пам’ятаєте той день, коли помітили Олега серед інших гімнастів?

- Він тренувався в іншого тренера, а на змаганнях виступав разом з моїми учнями, найкращим серед яких був його ровесник Микита Єрмак. Олег тоді був звичайною дитиною. Нічого особливого. Коли він прийшов до мене у групу, Єрмак був сильнішим за нього на голову. Але Микита призупинився у своєму розвитку, а Олег потихеньку-помаленьку просувався вперед. Він не був “пахарем”, як той же Олег Степко. Верняєв виконує всі завдання, але перепрацьовувати не буде. Працювати чотири години без перерви — це не для нього. Але ось у чім річ: можна виконувати вправу разів сто, і все одно чогось бракуватиме. Верняєв же намагається зробити менший обсяг, але максимально правильно. “Давайте я вам двічі зроблю цю вправу, і завершуватимемо”, — пропонує він. І для нього це оптимальна формула тренування. Думаю, саме тому він не втратив смаку до гімнастики. Для нього це досі найбільша радість і гра. На тренування він біжить із приємним очікуванням.

Коли Олег прийшов до мене в групу, я відзначив його врівноважений і оптимістичний характер. А на фізичні дані нового учня звернув увагу, коли хлопці ганяли м’яча. Я побачив, що цей хлопчина достатньо різкий — якраз те, що потрібно нам для гімнастики. У футбол він тоді погано грав: його обійдуть, відберуть м’яч, а він знову тут як тут! Тоді я зрозумів, що у гімнастиці він ще покаже себе. І Олег не змусив довго чекати. Знаєте, як про нас кажуть? Вони спочатку елемент у комбінацію вставлять, а потім починають його вчити. Щось у цьому є. Олег набирає елементи, наче граючись. Мені самому деколи здається, що він елементи не розучує, а відразу виконує, з часом відшліфовуючи. Тому ми часто змінюємо комбінації, постійно намагаємося вставити якісь цікаві новинки. Якщо зібрати всю його базу у багатоборстві, вийде дуже-таки пристойна сума — 40,3 — 40,4. Найбільша у світі. При цьому у нас немає авторських елементів. Ми над цим поки що не працювали, але, зізнаюся, хочемо у гімнастиці залишити свій слід. Олег мріє про іменний елемент. Та за рік до Олімпіади на це просто немає часу.

- А як з’являються авторські елементи?

- Те, чого ще немає у книзі правил, може стати твоєю фішкою. У Олега є потенціал на брусах і багато ідей для акробатики на вільних. Як зазвичай народжується новий елемент? Ось виконує спортсмен зв’язку з одним гвинтом. І одного дня, коли все чудово вдається, пробує викрутити уже не один гвинт, а два. Нові ідеї зазвичай приходять на звичайнісіньких тренуваннях. Потім новинки ускладнюються, шліфуються і тоді вже їх виносять на суд глядачів.

- Ви слідкуєте за тим, що готують ваші суперники?

- Звичайно. Відслідковуємо змагання за участі не лише визнаних лідерів. Помічаємо оригінальні зв’язки, вчимося, підшукуємо те, що краще за все підійшло би саме Олегу. Адже у кожного гімнаста своя специфіка. Трапляється, деякі прості елементи не вдаються так, як певні складні. Окрім того, для нас головне — не набір складних елементів, а щоб комбінація була красивою. Дехто намагається за складністю обійти Верняєва на брусах. ОК, немає проблем. Але ось скласти програму так, щоб вона текла, наче річечка, це вже зовсім іншого роду мистецтво. Шарм Верняєва на помості — це не лише природна привабливість, а продуманий до дрібниць кожен крок.

Фото з архіву Олега Верняєва.