Осіння куртка – за літр сметани

За понад двадцять років, відколи в Україні один за одним, як гриби після дощу, почали з’являтися спочатку маленькі магазинчики секонд-хенду, які пізніше трансформувалися у величезні “планети”, торгівля вбираними речами завоювала торговельний ринок. І якщо на початках у шматті порпалися лише дуже бідні люди, то тепер у секондах з виціненим брендовим товаром можна побачити і солідних пань у норкових шубах та дорогому взутті. Звісно, за якісні нові речі з модними лейбачками треба заплатити не одну сотню гривень, але значно дешевше, ніж у бутиках.

Не знаю, що роблять із непроданим товаром у “планетах”, а власники маленьких павільйонів з вбираним одягом намагаються куплений за свої кровні секонд порозпихати хоч кудись. У кого є власна автівка, вантажать “неліквід” і везуть у віддалені села. У центрі села, поруч з магазином, на розкладачках виставляють свій крам. Іде сільська господиня у магазин по мило чи крупу і неодмінно зупиниться біля такої розкладачки. Хтось знайде штани для чоловіка, щоб зі стайні вигрібати гній, комусь підійде светр, якого не буде шкода “добити” у полі. За 10-15 гривень можна і дитині придбати джинсики, щоб новий одяг не нищила у будні.

А що робити тим, у кого залишилося кілька гривень хіба що на хліб? Тоді можна розрахуватися продуктами з власного городу чи стайні. Такий собі бартер. Продавці секонду із задоволенням обміняють кілька “неліквідних” речей на десяток-другий яєць чи кілька кілограмів картоплі, моркви й буряку. Куртку, як для сільськогосподарських робіт у полі, не порвану, без плям можна придбати за літр сметани.

Продавці вживаних речей можуть віддати шмаття і за горіхи, мед, домашній сир... Наступного разу можуть привезти товар на замовлення. Мені розповідала одна жінка, що замовила для сина і зятя взуття — для роботи і “на вихід”. Написала на листку розміри. Продавці через місяць зателефонували і сказали, що везуть по 5 пар для обох чоловіків. Попросили за це зарізати їм курку на бульйон. Жінці настільки сподобалися черевики і туфлі, що, окрім курки, дала їм як бонус кілограм сиру і кілька кілограмів картоплі. “Тепер не треба їхати у місто і шукати ті хенди, — тішиться пані Оля. — Мені до хати привозять на замовлення”.