Козульку Травку вигодував з пляшечки

Якось навесні, у травні, Андрій Васильович йшов повз ліс на свій город. Аж це почув дивні звуки, що долинали з-за дерев. Вирішив перевірити, що ж це там, і натрапив на малесеньку безпомічну лісову козульку, яка ледве трималася на тендітних ніжках і благально дивилася, ніби просячи: «Врятуй». Було зрозуміло, що вона давно нічого не їла.

Як було її там покинути? Козулька б пропала, — говорить Андрій Васильович. — Вирішив забрати її додому. Простягнув руку — бачу, не втікає, тож взяв на руки й приніс до себе на обійстя.

У селі поміж людей бідолашній спочатку було дуже лячно. Хоч яка голодна була, вперто відмовлялася їсти. Андрій Васильович тривожився через це. Він тримає свійських кіз і добре знає, чим слід годувати малечу. Розповідає, як спершу приніс своїй лісовій гості молочка. Аби заохотити до їжі, капнув трошки на носа. Та крутила головою, щось розлилося, а щось таки втрапило до рота. Посмакувала. Чоловік ще крапельку капнув на ніс — вже сама облизала. Потім приніс пляшечку з молоком і став годувати Травку (так назвав козульку, бо знайшов її у травні), як мале дитя.

Пізніше внуки почали приносити знайді свіжі гілочки верби та інше соковите зело. І вона вигодувалася.

Тепер Травка — головна потіха у селі. Бо тільки в когось з малечі поганий настрій — усі біжать до Васильовича, аби показав свою козульку. А та вже грайливо стрибає у вольєрі, красуючись перед гостями. Однак, коли на горизонті з’являється господар — усю увагу та ласку віддає тільки йому.

На зиму Андрій Павлюк тваринку планує забрати у хлів. Каже, як добре перебуде морози, то подумає, чи не віддати Травку в зоопарк, щоб нею милувалися й інші люди. Та онуки наввипередки просять дідуся цього не робити. Бо за ті кілька місяців, що козулька живе на людському обійсті, стала справжньою домашньою улюбленицею.

Фото автора

Волинська обл.