Заплямовані мантії через суд відбілюють

Восьмеро екс-конкурсантів до Верховного суду позиваються через висновки про їхню недоброчесність.

Скандальний відбір кандидатів до Верховного суду (про це «Високий Замок» писав у минулому тижневику) отримав не менш скандальне продовження. Претенденти у верховні служителі, які отримали «незарах» за доброчесність і професійну етику, пачками носять позови до суду. Намагаються відбілити свої заплямовані мантії через Окружний адмінсуд Києва. Той самий, голова якого Павло Вовк теж отримав «двійку» за доброчесність і теж поскаржився через це до «свого» ж суду.

Наразі у списку скаржників – восьмеро суддів, які брали участь у конкурсі до ВСУ. Крім Павла Вовка, який фігурує у справі щодо ймовірного незаконного збагачення, є й інші відомі персонажі. Тут – і суддя Вищого господарського суду Мальвіна Данилова, розкішне життя якої зацікавило не лише журналістів-розслідувачів, а й «домушників» (ні пограбованого маєтку, ні вкрадених з нього 500 тисяч доларів готівки в е-декларації служительки Феміди не виявилося). І суддя з Донеччини Олександр Демяносов, який не бачить нічого поганого у тому, що його син вирішив продовжити навчання у «шпигунському виші» – Московському інституті міжнародних відносин. Й Інна Алєєва, якою зацікавилися у Генпрокуратурі у справі щодо незаконного втручання в роботу автоматизованої системи документообігу у Вищому господарському суді…

Не виключено, що буде і наступна партія суддівських позовів на негативні висновки Громадської ради доброчесності. З понад 300 кандидатів до Верховного суду «двійку» від ГРД отримали 140. Причому 30 із цих «двієчників» пройшли у переможці конкурсного відбору і мають усі шанси одягнути мантію верховного судді (якщо Вища рада правосуддя затвердить фінальний список зі 120 прізвищ, поданий, за результатами конкурсу, Вищою кваліфікаційною комісією суддів).

Коментар для «ВЗ»

Галина ЧИЖИК, член Громадської ради доброчесності

— Позови суддів через висновки Громадської ради доброчесності назвала б вершиною не нахабства, а правового нігілізму. Ключовим є те, що Громадська рада доброчесності не може бути відповідачем в адміністративному процесі, бо не є суб’єктом владних повноважень, не виконує управлінських функцій. Вона надає Вищій кваліфікаційній комісії суддів висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності. А вже ВККС ухвалює рішення про підтвердження чи непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя. Сам по собі висновок ГРД не має юридичних наслідків для кандидата. Найбільше вражає те, що судді, які мали б знати всі ці нюанси, подали позови. Цим вони ще більше дискредитували себе.

Цікаво подивитися, як розглядатимуть згадані позови. Яким чином це відбуватиметься, зважаючи на те, що Громадська рада доброчесності не є  юридичною особою і при всьому бажанні не зможемо офіційно взяти участь у цих процесах.

— Яка мета цієї «позовної кампанії»? Дискредитувати ГРД і розчистити скандальним суддям шлях до участі у наступних конкурсах?

— Це намагання реабілітуватися, у судовому порядку домогтися визнання себе доброчесними. Водночас це і закладка для участі у подальших конкурсах. На результати конкурсу до ВСУ, участь в якому ці кандидати припинили, судові рішення не вплинуть. Але, коли буде відбуватися донабір, можливо, ці люди знову подаватимуться.