«Юрій Шаріфов був дитиною, яка усе життя жила музикою»

Скрипаль, музикознавець і композитор Юрій Шаріфов був і назавжди залишиться живою легендою не лише львівського, а й національного біґ-біту (напрям у рок-музиці

60-70-х років минулого століття). Далекого 1965-го у складі самодіяльного ансамблю “Електро” (Львівського Будинку культури енергетиків заводу “Львівприлад”) грав естрадну музику та пісню. А ще був асом у камерно-інструментальних і симфонічних та джазових композиціях. Зі славою одного з найкращих бас-гітаристів країни на професійну сцену вийшов у 1975-му у складі чернівецької “Смерічки”. Був музичним керівником “Червоної рути”, засновником і керівником гурту “Жива вода”. Допомагав робити перші кроки у музиці Назарію Яремчуку. Дружив зі Софією Ротару, Лілією Сандулесою, Іво Бобулом...

Юрій Шаріфов часом заходив у редакцію “Високого Замку”: перекидався кількома словами з журналістами відділу культури, брав свіжу газетку і завжди запрошував на концерт. Посмішка не сходила з його обличчя. Друзі його називали дядя Юра, бо був рідним для усіх. Кого жартом підтримав, кого добрим словом, а кому й слушну пораду міг дати. Вів авторські музичні програми на радіо «Ініціатива». Багаторічний голова журі Всеукраїнського рок-фестивалю «Тарас Бульба», учасник багатьох музичних і культурних проектів. Не цурався жодної роботи: сам розклеював афіші свого улюбленого гурту Open Blues Band.

Він хворів, але нікому не скаржився. Тому звістка про його кончину стала громом посеред сонячного п’ятничного дня — 21 липня...

— Досі не можу прийти до себе і повірити у те, що сталося, - сказала журналісту “ВЗ художниця Оксана Бондарук. - Знайома з Юрієм Багіровичем близько двадцяти років. Чеснішої, добрішої і справедливішої людини не знаю. Був дуже турботливим. Не можу назвати більше нікого, хто би з таким щирим серцем ставився до всього, що робив і що його оточувало. Його донька Сюзанна — моя подруга. Бачила, як він її обожнює. Був фантастичним дідусем.

— Юра був старший від мене на багато років, - розповів музикант гурту Open Blues Band Олександр Балабан. - Я був учнем сьомого класу і вже тоді приходив на його перші виступи у клуб “Енерго”. Відтоді ми заприятелювали. Юра дослухався до моїх порад як гітариста. Був у моєму житті такий період, що я не грав вісім років. Юра зателефонував до мене і запропонував зібратися разом. У 2005 році ми створили групу Open Blues Band — тобто відкритий Blues Band.

— Він був дуже світлим чоловіком. Я би сказав — дитиною, яка усе своє життя жила музикою. І не лише естрадною чи роком. Був багатогранним — займався і класичною музикою, і електронною, обожнював блюз. Займався різними стилями, до останньої хвилини життя записував музику. По собі залишив величезну колекцію музичних творів. І світлу пам’ять. Коли ми приїхали якось на фестиваль до Польщі, його знав кожен другий музикант і здалека вітався: “Юрек, вітам!”. Був дуже комунікабельним. І попри те, що не знав мов, любив підійти до французів чи інших іноземців і спілкувався з ними. Ми завжди дивувалися, як йому це вдається...

— Як ви дізналися, що вашого друга більше нема?

- Ми їхали на концерт. Домовлялися, що заїжджаємо за ним, перед цим телефонуємо, він мав вийти і чекати нас біля свого будинку. Зателефонували раз-другий, а Юра не відповідає... Зрозуміли: трапилася біда. Бо був дуже відповідальною людиною. Якщо не бере слухавки, значить, щось трапилося...