Малувато у лісі малини...

Початок липня — “червона” дата у календарі збирачів малини, святкова. Зазвичай такої пори лісові “наперстки” своєю вагою вгинають додолу рідне гілля, прохаючи, щоб хтось звільнив їх від цього тягаря. Не зроблять цього люди — допоможуть птахи, звірки на кшталт ягідоїдної соні-вовчка. А ні — самі малино-лози з допомогою вітру струсять із себе “лігуміни” і в такий спосіб наступного року дадуть життя своїм родичам...

Торішнього літа я був свідком малинового раю. Менш як за чотири години назбирав 12-літрове відро ще й бідончик цього добра. Нинішнього липня з урожаєм вітамінів складніше. Щоб наповнити ту ж тару, довелося потратити вдвічі більше часу — з малинами не густо, та й не всі вони мають “товарний” вигляд. На багатьох кущах зісохли ще у зав’язі. Навіть на хуторі з культовою назвою “Малинівка” гарних малин нині не надибаєш…

- А іншого і чекати годі було! — пояснює дачник зі стажем, краєзнавець Микола Іваніцький. — Зацвіли лісові малини гарно, я сам сподівався, що зберу на сіножатях їх зо шість-сім відер. Але у травні, згадайте, кілька днів були сильні заморозки — вони погубили городину, садовину, обпекли холодом і малинову зав’язь. Мої бджоли так і не встигли назбирати меду з малинового цвіту.

Лісову малину на базарах цінують вище, ніж садову. У неї і смак кращий, і запах. Більша наповненість корисними елементами. На лікувальне варення і соки беруть самі ці ягоди. А вже джеми для “пляцків” готують з тої “панської”, ремонтантної малини, що плодоносить на городі до пізньої осені.

Знаючи, яким шанувальником “правдивих” малин є я, пан Микола під кінець нашої зустрічі відкрив “таємницю”. Сказав, що знає в лісі урочище, з усіх боків захищене горами, куди весняний мороз не доступив. Там, на молодому зрубі, малини від холоду врятувалися. Через тиждень, коли ягоди “саме дійдуть”, обіцяв показати мені те місце. І попросив взяти не одне цеберко, а зо три. Запевнив, що з порожніми відрами додому не повертатимусь…

Фото автора