З відходів – корисний продукт

Ситуація навколо Ковельського ветсанзаводу — єдиного такого підприємства у Волинській області — упродовж останніх кількох місяців нагадувала справжню катастрофу. На непрацюючому підприємстві просто неба опинилося близько трьох тисяч тонн решток тварин. Дохлі свині навалом валялися на території, біля туш — гори кісток, кишок, пір’я… Мешканців прилеглих територій діймав нестерпний сморід. Терпець увірвався, і люди вийшли на протести. Що змінилося за останній місяць у роботі підприємства і чому сьогодні неприємних запахів майже не чути — у розмові з новим керівником ветсанзаводу Андрієм Марченком.

Андрій Миколайович очолив Ковельську філію державного підприємства «Укрветсанзавод» 4 травня. Його перевели з іншої, працюючої, філії у Сквирі (Київська область). Він зробив для журналістки «ВЗ» екскурсію господарством.

Усі працівники, зокрема й в. о. директора, ходять по території без будь-яких засобів захисту органів дихання. Коли я мимоволі затулила носа, бо ж запах не з приємних, вони лише усміхнулися. Кажуть, їм уже не смердить. І хваляться новинкою, завдяки якій стала можливою переробка тисяч тонн кісток, кишок і дохлятини.

— Ми запустили новий піролізний котел для спалювання відходів, — розповідає Андрій Марченко. — Тепер можемо не лише спалювати кістки, що накопичилися на підприємстві, а й запустити старий стаціонарний паровий котел для переробки боєнських відходів — кишок, пуху, пір’я.

Раніше підприємство працювало виключно на електриці. Новинка ж — на твердому паливі, ще й економить його, бо не потребує частого «підкидання» дров та вугілля. Енергії, яку дає цей котел, вистачає не лише для «себе», а й для старого обладнання. Якщо старе устаткування не буде ламатися, то за літо, сподіваються, усі нагромаджені відходи вдасться переробити та ізолювати.

З перегорілих кісток (вихід — близько 10% завантаженого) раніше виготовляли кістковий концентрат. Його використовували як добрива чи добавку для корму тварин. Сьогодні концентрат не робиться — у дробилку сировину не закладають. «Попелу» ще замало. Крім того, слід провести дослідження, чи якість отриманого концентрату відповідатиме нормам, адже кістки були старі.

— Наразі лежить на подвір’ї. Але це безпечно, — запевняє Андрій Миколайович і бере із землі кістковий попіл, розтирає його в долоні на порошок, нюхає. — Він не шкодить довкіллю, не смердить. А от боєнські відходи слід ізолювати. Робимо підсилення бетонних резервуарів, де мають зберігатись. Є можливість з них робити компост. Це вигідно. За два місяці після того, як фахівець вносить спеціальні біологічні реактиви, виходить готове органічне добриво, яке можна продавати. Могли б непогано заробляти!

— То Ковельський ветсанзавод міг би повноцінно працювати й далі приймати від м’ясопереробних підприємств відходи? — запитую у керівника.

— У такому стані, як філія сьогодні є, ні. Потрібна модернізація обладнання. Все старе, ламається. Новим котлом ситуації не врятуєш. Потрібні мільйони. Але всі повинні розуміти, що таке підприємство в області мусить бути. Бо є м’ясопереробні підприємства, рибопереробні, птахопереробні, ковбасні цехи. Всі вони мають відходи тваринного походження. І зобов’язані їх утилізувати. Як, якщо підприємство не працює? Тож і утворюються стихійні звалища у різних куточках області...

Фото автора.

Волинська область.