Пісні Ростислава Братуня звучать навіть по-італійськи

У переповненому Концертному залі імені С.Людкевича можна було побачити й тих, з ким Ростислав Андрійович ділив радості й тривоги, творив. Зокрема, Героїв України — композитора Мирослава Скорика, з яким написав перший український твіст «Не топчіть конвалій» (він, звісно, звучав зі сцени), професора Івана Вакарчука — вони разом як народні депутати СРСР у 1989-1991 роках входили до Міжрегіональної групи депутатів-демократів на чолі з академіком Андрієм Сахаровим.

Звучали пісні та романси на вірші поета, у запису — його полум’яний голос. На сцену виходили представники різних жанрів і стилів музичного мистецтва, і молоді, і вже знані виконавці. Серед них — академічний інструментальний ансамбль «Високий Замок» і його солісти, муніципальний хор «Гомін», хори Львівського музичного коледжу імені С.Людкевича, Орест Цимбала (він автор проекту), Софія Федина, народні артисти України Мар’ян Шуневич і Павло Дворський. Виконували Братуневі твори на музику М.Колесси, А.Кос-Анатольського, Є.Козака, М.Скорика, В.Івасюка, П.Дворського, В.Камінського. Від часу написання деяких із них минуло більш як півстоліття, а як свіжо, по-сучасному звучать вони сьогодні! Знамениті «Білі троянди», які поет присвятив дружині Неонілі Миколаївні (світла їй пам’ять!) вразили у несподіваній хоровій інтерпретації «Гомону».

Також не одне десятиліття є шлягером «Срібні очі» на музику Павла Дворського в інтерпретації цього композитора і співака, Василя Зінкевича, інших виконавців. Уже по смерті поета (він відійшов у вічність у березні 1995 року) після одного з концертів Дворського у Римі, де звучала і ця пісня, до маестро підійшла італійка, що знала українську мову. Захоплена красою музики і віршів, вона попросила дозволу перекласти текст мовою Данте і Верді. Через місяць народний артист отримав італійський переклад. І у Львові виконав «Срібні очі» саме так — Братунь звучав по-італійськи під овації публіки, хоча підспівувала вона, звісно, мовою оригіналу.

На сцену виходили й сини маестро — В’ячеслав і Павло Дворський-молодший, співали соло і дуетом з батьком. А потім усі троє громовито виконали «Гетьманський заповіт», музику до якого Братунь незадовго до смерті попросив написати саме Дворського. Ця пісня, на жаль, виявилася останньою і у їхньому тандемі, і загалом у творчості Братуня-пісняра. Є там написані 23 роки тому рядки про те, що «Україна ніколи не буде наймитом сусіда». Зал слухав цю пісню-гімн стоячи — як заповіт поета нам усім.