Баба спала на… німецькій могилі

У селі Навіз Рожищенського району знайшли могилу німецького солдата. Плита з датою смерті вояка відкрилася випадково. Десятки літ вона ховалася від людського ока під… хатою. Господарі відійшли у вічність, не здогадуючись, на чому жили і спали!

Та дерев’яна хатина стояла пусткою не один рік. Останньою в ній жила баба Ярина. Коли віддала Богу душу, будиночок відійшов у спадок племінникам. Ті погодилися продати хату разом з тридцятьма сотками землі. Придбали ділянку люди, які хотіли засадити її малиною. Господарювати взялися Сергій Бень, Павло Полячук та Сергій Ковбаса. Найперше хлопці розібрали ветху хатину. Дерево розчистили за кілька днів, опісля почали ломом розбивати фундамент. Тоді й показалася з-під землі незвична знахідка.

— Фундамент я розбивав, — розповідає Сергій Ковбаса. — Раптом лом відскочив від чогось твердого. Земля вилетіла, і я в землі побачив хрест! Підійшов товариш Сергій Бень. Він перехрестився, взяв дерев’яну паличку і почав нею розчищати ґрунт. Одна за одною відкрилися букви латиницею. Стало зрозуміло, що то надгробок солдата, який загинув у роки Першої світової війни.

— Ми вийняли плиту і пішли кликати сільського голову, — каже Сергій. — Бо ж не знали, що далі робити. Він подивився і відразу дав знати в район. Незвичною знахідкою зацікавився Волинський регіональний музей українського війська та військової техніки — єдиний у західному регіоні України військовий музей, що є філіалом Національного військово-історичного музею.

— Поки мені невідомо, якою буде далі доля місця, де знайшли надмогильну плиту, — каже сільський голова Олександр Антимис. — Можливо, там проводитимуть розкопки. Бо ми в землю глибше не лізли, кісток не бачили. Хлопці показують, що викопали. На плиті німецькою викарбувані ім’я солдата — Герман Шольц — і дата його смерті — 25 червня 1916 року. Також вказано, в якій військовій частині він служив. Нижче стоїть ще одна дата — 1927 рік. Імовірно, саме тоді встановили надгробок. Хто його засипав землею та чому — поки невідомо. Адже свідомо навряд чи батьки баби Ярини ставили б хату на могилі солдата.

— Як вона, бідолашна, мучилася, — згадує сусідка Валентина Мазіченко. — Все казала: «Не можу спати — якісь німці сняться, воюють. Не дають мені спокою». Якраз у тому вуглі, де плита була, її ліжко стояло. У вихідні плиту і місце, де її знайшли, освятив місцевий священик.