Луценко: "Вербицькому діставалося більше - за те, що був зі Львова"

Світлими спогадами про Вербицького він поділився у соціальній мережі facebook.

«Ми познайомилися з ним уже в лісі. Нас вивантажили у лісі на сніг за метрів 10 біля мікроавтобусу. Поруч було щось схоже на залишки вогнища, і мимоволі і мене з'явилося відчуття, що нас принотували до якогось темного ритуалу.

Як тебе звати, спитав я. Юрій, відповів він. А я Ігор, вголос сказав я, а подумки додав - от і познайомились перед смертю.

Вгорі виднілася заграва далекого міста, крізь підсвічені рожевим хмари ледь чутно летіли невидимі літаки. Десь палала Грушевського, десь вирувало життя, але тут стояв лютий холод і тиша, берези і граби завмерли, ні вітру, ні снігу.

***

Били нас по черзі, але Вербицькому діставалося більше - за те, що був зі Львова, а отже, на думку тітушок - бандера. Коли нас везли на гараж, Юрій лежав без руху і тихо, можливо, непритомний. Його занесли у фургон і поклали на підлогу, а мене заштовхали так, що я опинився на його ногах у тісному проході.

Більше ми не бачилися. На гаражі я чув, як його катують, як він кричить. Процедура була така сама, як у лісі - по черзі.

Неводвзі перед тим, як мене вивезли, його винесли і поклали коло мене. Він лежав мовчки, дуже важко дихав. Я його не бачив, бо мав поліетиленовий пакет на голові, лише чув. Лежали ми поруч на підлозі, я намагався влаштуватися так, щоб притулитися до нього, щоб зберегти дорогоцінне тепло.

***

Помре він не цієї ночі, а наступної, з 22 на 23тє. Від холоду, з переламаними ребрами, він не зорієнтується, як вийти, як виповзти з лісу, всього лише 500 метрів до дороги.

Доля.

Царство небесне».