Інна – моя колишня сусідка. Ми разом бавилися на подвір’ї – будинки у старій частині міста здебільшого мають один двір. Після закінчення школи Інна поїхала штурмувати столицю, а я залишилася у Львові. Спочатку ми підтримували зв'язки: вона приїжджала іноді, писали одна одній вітальні листівки. А в якийсь момент усе обірвалося.

Літній ранок щедро розсипався росами у густих отавах. Сонце зацікавлено блукало тонким промінням у зелених кронах старих яблунь і сплітало химерне павутиння таємничого сяйва на шорсткій корі стовбурів. Велика краплина світанкової вологи виблискувала коштовним діамантом на оксамитовій пелюстці темно-червоної троянди, і Тамара завмерла в зачаруванні: як гарно!

Вуличний потік оминав Дану, як та річкова вода омиває камінь на своєму шляху. Перехожі поспішали у своїх справах, ніхто не озирався на неї: стоїть собі жінка, замислившись, посеред віа Маргароне, то що з того!

Незважаючи на те, що надворі лише світало, у квіткових рядах вже панувало пожвавлення.

Трапилося це 12 років тому. Моя студентська подруга вирішила вийти заміж. Після закінчення університету ми роз’їхалися у різні куточки України.

Галинка Ніні Олександрівні відразу сподобалася: мила, розумна, скромна.

Вона – мати-одиночка, яка мріє про щастя і про краще життя.

Мені 26 років. Так склалося, що не можу зустрічатися з ровесниками – мені з ними просто нудно. От і вибрала собі на 12 років старшого чоловіка.

Петрович тримав Сірого на руках ще маленьким, він сам його колись забирав з приватного зоопарку із Самбора.

Тишу літнього теплого вечора збурював весільний гармидер. Чепурні сільські хатини весело підморгували із тіні садів, киваючи в такт запальним музикам.

Сторінка 10 із 14