На дверях задзеленчав дзвінок, і Маринка швиденько вибігла з кухні. Ще раз зупинилася перед дзеркалом у коридорі.

Швидкісний потяг з кожним перестуком коліс наближав Матвія до Полтави, малої батьківщини його матері. Її студентські роки минали саме тут.

Не раз чула, що італійські чоловіки — не такі, як українські. Тому дивувалася, чому наші дівчата мріють вийти заміж за земляків дона Корлеоне.

Розкинуло літо свої теплі обійми. Густо пахла квітами м’яка трава, помережана білими бризками польових ромашок.

Пенсіонерка Ольга Федорівна поралася на городі, аж раптом відчула на собі чийсь погляд.

На центральній площі старого міста було людно.

Знову Олекса прийшов додому на світанку. Розхристаний, захмелілий. Переступив через поріг і у чім був – у тім на ліжко гепнувся.

Важко переставляючи ноги, Богдан вийшов на вулицю. Вранішнє сонце підморгнуло йому золотими очима й поволі викотилось з-за обрію.

«Ось і все, — подумав Іван Олексійович, коли зачинилися двері за останнім гостем на поминках, — от і закінчилося моє щастя».

Наші жінки можуть усе – навіть «дістати» собі чоловіка у тридесятому царстві, а якщо точніше – в Австралії…

Сторінка 4 із 15