Я завжди згадую про тебе, коли у нашому місті осінь. Місті, яке ти дуже любив, але не міг у ньому жити через свою хворобу. Вона щоразу заганяла тебе, неначе пораненого звіра, все далі й далі від рідних та любих серцю місць.

Олена з натхненням готувала святкову вечерю, задля якої відпросилася швидше з роботи. За вечерею її донька Світлана має представити їй свого обранця Юрія (точніше, Юрія Петровича), з яким у неї уже півроку роман.

20 років тому я пережила велике горе. Влітку загинув мій синочок Михайлик. Йому було лише 17 років, він був золотою дитиною. Однак аж надто безтурботним, пірнув не там, де треба у ставку. І все. Для мене зупинилося життя. Я не помічала друзів, не відчувала сонячного тепла, ходила, як тінь по хаті і вулиці.

Амалії здавалося, що сьоме небо у неї під ногами. Вона прокинулась на шовкових простирадлах у квартирі своєї сестри. Каву до ліжка, на її прохання, приніс Олександр, законний чоловік сестри. А ще він був давньою потаємною мрією для легковажної Амалії.

Аліна пройшла повз майже готовий до квітування кущик бузку й усміхнулася своїм думкам. Володя часто каже їй: «Моє сонечко з очима кольору бузку…»

Андрія з коханою розлучили недомовки.

Перед входом у реанімаційне відділення переминається з ноги на ногу молодий чоловік. У руках тримає пакет з печивом, бананами і йогуртом

Олена та Михайло змалечку знали одне одного. Жили в одній багатоповерхівці. Разом пішли до одного дитсадка, потім в одну школу.

Юля була впевнена, що від чотирилапого сюрпризу, який підкинула їй подруга, варто чекати лише неприємностей…

До вчора я була щасливою жінкою. Однак вчора ввечері моє щастя раптом “обвалилося”, як гривня у нашій згорьованій Україні.

Сторінка 13 із 14