Через курей одна сусідка потрапила в тюрму, інша – втратила зір

Як банальні побутові конфлікти ламають долі людей.

Пані Слава тримає у руках світлини сина...
Пані Слава тримає у руках світлини сина...

Зі Славою Коник познайомилась у тюремній камері львівського СІЗО. Я писала репортаж зі слідчого ізолятора. Розговорились. У камері вона була з жінкою, яку звинувачували у вбивстві чоловіка. Залишила їм нашу газету. А кілька днів тому пані Слава зателефонувала до мене. Вирішила розповісти свою історію про те, як її судять довгі одинадцять років… За цей час її справу розглядали сорок суддів! Про що шкодує і як її життя змінилося за якусь секунду, жінка розповіла у відвертому інтерв’ю.

Пані Славі – 53 роки. Вона з села Волі-Задеревацької (Стрийський район). Жінка не схожа на людину, яка «мотала» строк. Принаймні я не почула від неї тюремного сленгу. Говорить виважено, спокійно, тихо…

– Я жила у будинку з чоловіком та сином. Чоловік пиячив, і ми розлучились. Поруч – будинок сусідки Марії. У нас виник конфлікт. Її кури постійно ходили по моєму городі. Я їй не раз казала, аби забрала курей, бо у мене на городі ростуть цибуля, помідори, огірки… А кури все перериють. Сусідка не реагувала. Вона приїхала з заробітків у Португалії. Стала гоноровою. Я не хотіла з нею сваритися. Раніше дружно жили. Разом їздили на Майдан, коли Ющенка обирали. Та коли сусідка вирішила балотуватися на голову сільської ради, я її не підтримала. Може, образилась… Як повернулася з Португалії, з усіма у селі скандалила. У сільраді воювала, у школі, у церкві. Тому на виборах її не підтримали. Між нашими будинками була дерев’яна загорожа. Якось її чоловік кричав, що зламає її і кури будуть вільно ходити, де захочуть. Не хотіла влаштовувати скандалів, бо приймала на подвір’ї молоко у людей (пані Слава працювала на заводі молокоприймальницею. – Авт.). Бувало, люди воду доливали, приносили скисле молоко. Все треба було перевіряти. Вдень приймала по тонні молока. Роботи не бракувало! Одного разу виганяла її курей. А вона: «О, б’є кури!». Кажу: «На­дворі ніч. Всі кури сидять на бантах, а твої ще ходять. Чого мають мені толочити пшеницю?». Марія з чоловіком почали кидати в мене камінням. Я сховалася у стайні. А її чоловік і зять забігли у стайню і давай мене бити…

Сусіди душили жінку за горло. Вдарили у щоку, від удару у неї вилетіла коронка… Били по грудях. Пані Слава звернулась з заявою до Стрийського райвідділу міліції. Але там лише посміялись, мовляв, це сусід до неї так залицяється… Хоча жінка зняла побої у судмедексперта.

– Я старалась з ними не стикатися. З того часу минуло три місяці. Була гарна погода, я приймала молоко. Дивлюся, їхні кури знову у мене на городі. Взяла віник і почала їх виганяти. Марія вибігла з літньої кухні і до мене: «Ах, ти знов починаєш бити моїх курей». Я кажу: «Твої кури мають бути в тебе на подвір’ї». І тікаю, думаю, не буду з нею воювати, бо зараз знову поб’ють. Біжу у приміщення, де приймала молоко. Сусідка разом з донькою прибігають до мене на подвір’я. Марія кричить: «Тягнімо її до себе». Вони хотіли так все підлаштувати, нібито я на них напала. Я впала, схопилася за двері. Побачила ту банку (У ній були спирт, молоко, кислота. – Авт.)… І тією банкою, щоб захиститися, кинула в Марію. Вона мене відпустила. Я вирвалась. Вибігла на вулицю. Її дочка мене наздогнала. Повалила на землю коло дороги. Прибігла Марія. Вдарила мене палицею по голові. Сіла на груди, почала душити. Кричала до доньки: «Бий її, бий!».

Свідками бійки були сусіди… Та вони не поспішали втручатися у конфлікт. Марія після того, що сталося, поїхала до лікарні. Пані Слава – у міліцію. Спершу потерпіла не зізналася, що сталося насправді, аби їй надали першу медичну допомогу. Сказала, що посварилися їхні діти, а вона прибігла їх рознімати… Пізніше зі Стрийської лікарні потерпілу перевели до львівського медзакладу. У лікарні написали, що у неї тілесні ушкодження середньої важкості. Справу відкрили за ст.122 ч.1 КК України.

– Я прибігла у міліцію, а мені кажуть: «Що ви наробили? Ви жінці очі випалили». А я кажу: «Чому ви не вжили ніяких заходів, коли я раніше приходила, просила допомоги?». За цією статтею справу розслідували рік і вісім місяців. Згодом потерпіла поїхала до Одеси робити операцію на очах. Після цього статтю перекваліфікували зі 122 на 121 ч.1 КК України (умисні тяжкі тілесні ушкодження). У суді потерпіла доводила, що нікого не била… У 2009 році Стрийський районний суд засудив мене на п’ять років позбавлення волі. Я мала відшкодувати потерпілій 120 тисяч матеріальної і моральної шкоди.

Апеляційний суд залишив вирок без змін… Люди у селі обурилися. Зібрали схід села. Зверталися до суду із письмовою заявою, аби односельчанці замінили таку важку міру покарання на умовний термін. Але на прохання селян Апеляційний суд не зважав. Потерпіла у суді і далі доводила, що нікого не била, а прийшла виганяти з подвір’я курей. А головний свідок, яка все бачила, відмовилась розповісти слідчому правду…

– Мені сказали взяти зі собою у СІЗО усе необхідне: одяг, мило, шампунь. Я весь час плакала, бо не уявляла, як витримаю чотири стіни (жінка плаче. – Авт.). Мені розповіли, що у тюрму не можна брати металевих ножиць та ножів (дозволяли лише пластикові), телефону. Коли мене привезли у камеру, злякалася товстезних стін і високих мурів… Усюди ґрати, гуркіт залізних дверей. Там мені дали Біблію та образочки. А рано у камері я почула по радіо Службу Божу… Була здивована. У тюрмі є люди, які ідуть на поміч одне одному. Підтримують. Познайомилася з дівчатами…

У той час правила перебування в СІЗО були надто суворими. Підйом – шоста ранку, відбій – десята вечора. Нари мали бути застелені. Вдень спати не можна, лише сидіти. На моє запитання що робили, пані Слава відповіла: «Сиділи. Читали. Молились». А ще – шили рукавиці. Також жінки, яких, до речі, звинувачували у різних злочинах, і за крадіжки, і за вбивства, могли готувати у камері їсти, робили каву, чай (мали кип’ятильник). Годували у СІЗО більш-менш нормально. Давали каші, супи. Пані Слава каже, поправилась, бо був режим. У львівському СІЗО жінка відсиділа сім місяців. Ще два місяці – у виправній колонії у Харкові (там кажуть «у лагері»). Там шила, вишивала бісером серветки, рушники. Вийшла на волю, коли Верховний суд скасував вирок. Справу відправили на перегляд у Стрийський районний суд…

Запитую у пані Слави, чи справді потерпіла мала таке обпечене обличчя?

– По обличчю нічого видно не було. Коли тілесні ушкодження кваліфікували як середньої важкості, тюрма мені не світила. Тоді потерпіла поїхала в Одесу. До мене дійшла інформація від її родичів, що там їй зробили невдалу операцію на очах. Зарано зняли пов’язку, світло вдарило в очі, і вона втратила зір. Має 1 групу інвалідності.

У 2010 році Ярославу Коник звільнили з-під варти. Стрийський районний суд розглядав справу близько двох років. Жінка отримала три роки умовно та мала відшкодувати потерпілій 150 тисяч грн. матеріальної та моральної шкоди.

– Я приходила у міліцію. Відмічалась. У 2012 році сусідка подала апеляцію, що мені дали замалу міру покарання. І у 2013 році Апеляційний суд у Львівській області закриває мене на п’ять років позбавлення волі. Матеріальної і моральної шкоди не присуджує. Після цього справу знову розглядає Верховний суд. Потерпіла хотіла отримати 500 тисяч грн. Я на суді просила у неї пробачення. Хоча вона казала, що я жодного разу перед нею не вибачилась. Через той конфлікт вона стала інвалідом, а я стільки років по тюрмах… (пані Слава плаче. – Авт.).

Верховний суд знову вирок скасував. І вкотре справу скерували до районного суду. Стрийський районний суд ухвалив рішення: три роки позбавлення волі і 200 тисяч матеріального та морального відшкодування. Апеляція вирок скасувала… Цього разу вже обійшлося без Верховного суду. Але…

– У 2016 році Стрийський районний суд виносить вирок: шість років позбавлення волі і 425 тисяч матеріальної та моральної шкоди. У 2016 році мене випускають із СІЗО (загалом пані Слава відсиділа чотири з половиною роки, але за законом Савченко вийшла на півтора року раніше. – Авт.). А потерпіла заявляє, що сума збитків замала. Вимагає мільйон гривень! Подає до Стрийського райсуду цивільний позов. Там ухвалюють рішення, що маю сплатити 423 тисячі 581 грн. (космічна сума як для України. – Авт.). 28 листопада справу буде розглядати Апеляційний суд у Львівській області… Я, коли мала умовний термін, виплатила потерпілій 16 тисяч грн. А вона хотіла, щоб я відбувала реальне покарання. У тюрмі грошей не заробляють. Звідти повертаються каліками (У тюрмі жінці зробили складну операцію на жовчному міхурі. Має бронхіальну астму. – Авт.).

Та це не усі випробування, які випали на долю цієї жінки. У 2013 році, коли вона вже відбувала покарання, померли її мама і батько (батько був інвалідом 1 групи). Не дочекалися… Пані Слава не змогла провести батьків в останню путь, бо була за ґратами. А у 2016 році загинув єдиний син. Йому було 30. Про його смерть дізналася лише після похорону…

– Коли мене закрили, сина забрала до себе сестра (у пані Слави дві сестри, які весь цей час її підтримують. – Авт.). Сестри приїхали до мене у СІЗО, бачу, сильно стривожені. Я питаю: «Скажіть мені, що вдома? Бо мені снився страшний сон, що Володя помер». А сестра мене обійняла і каже: «Славочка, ми Володю поховали» (Її голос тремтить. – Авт.). Не могла в це повірити. Яке ще може бути більше горе для матері, яка мала єдиного сина…

У міліції сказали, що син пані Слави був п’яний, впав зі сходів на порозі власного будинку і помер. Судмедексперт написав у висновку, що у нього був удар тупим предметом по голові. Сусіди розповіли пані Славі, що її сину допомогли померти… Та справу ніхто не розслідував. У Володі залишилась донька. Цього року Ангелінка пішла у 1-й клас.

Справу Ярослави Коник, яка вилила на свою сусідку рідину, у якій були спирт, молоко і кислота, розглядають у судах 11 років. У 2016 році Стрийський районний суд призначає безпрецедентно суворе покарання – шість років позбавлення волі. За рішенням Стрийського районного суду, має сплатити 423 тисячі 581 грн. матеріального та морального відшкодування. Попереду – чергова апеляція… У СІЗО жінка відсиділа 4,5 року. Коли мала умовний термін, виплатила сусідці 16 тисяч гривень. Але потерпіла ніяк не заспокоїться і вимагає мільйон гривень! Хоче позбавити Ярославу Коник ще й батьківського будинку…

Фото автора