Пробіг довжиною у життя

Мода на марафонський біг захопила Україну.

Для багатьох аматорів біг на початках стає викликом. А згодом – невід’ємною часткою життя.
Для багатьох аматорів біг на початках стає викликом. А згодом – невід’ємною часткою життя.

Марафони та напівмарафони давно перестали бути «парафією» професіоналів. Тепер сертифікат у рамочці, що за спиною у тебе 21 км (чи навіть повний марафон – 42 км 195 м), може висіти над столом навіть в офісних працівників. Вистрибнувши увечері з білих напрасованих сорочок, менеджери і клерки поспішають на багатокілометрову пробіжку. Як правило, з однією метою: «зробити це», пробігти бодай єдиний у житті марафон. Та пробігши один, на досягнутому не зупиняються. І біг з часом перетворюється на непоборну звичку. З кожним роком таких людей стає все більше і більше. Lviv Half Marathon – яскраве підтвердження того.

Команду «на старт» дає… бізнес

«Здоровий спосіб життя, зокрема біг, нарешті став модним, – усміхнувся старший тренер відділення легкої атлетики Школи вищої спортивної майстерності Віталій Тарнакін. – Тому, що так багато людей зробили пробіжки невід’ємною частиною свого життя, слід завдячувати… успішним бізнесменам. Вони дбають про своє здоров’я і «підтягують» до стадіонів не лише членів своєї родини, а стають прикладом і для працівників своїх компаній. Одним з таких є Андрій Оністрат. Цей банкір відомий не лише успіхами у бізнесі, а й тим, що багато років бігає престижні світові марафони. В останні роки з’являється все більше бігових клубів саме для любителів, де любов до бігу прищеплюють відомі спортсмени. Так, клуб Run Base Kyiv заснувала віце-чемпіонка світу-2007 і Олімпіади-2008 у бігу на 1500 м Ірина Ліщинська. В одному з бігових клубів аматорів навчає Тетяна Петлюк. Вочевидь, тренування у таких клубах є цікавими, відтак люди «присідають» на різноманітні пробіги – «десятки», напівмарафони, а найстійкіші і найвитриваліші – на марафонські забіги».

Цього року на Львівському напівмарафоні перший крок до мети зробила Марта Чорна. Успішний інструктор з йоги уперше пробігла 10 км. «Мені вдалося показати свій найкращий час, на тренуваннях я так швидко не бігала. Змагальний адреналін зробив свою справу, – розповіла Марта. – Планую пробігти ще хоча б дві «десятки», а потім випробувати себе у півмарафоні. Такі забіги – величезне випробування, змагання, та не так із суперниками, як із собою вчорашньою. Не раз пересвідчувалася: чим би у житті людина не займалася, щоденною працею зможе досягти бажаних результатів. Біг не є винятком. Я багато тренувалася, та це не означає, що на дистанції мені було легко. У цьому вся сіль бігу на довгі дистанції. Згадувала, як важко було на початках. І раділа тому, що тепер можу бігти без тахікардії, задишки і болю у м’язах».

«Біг дає шанс перебороти власну слабкість»

«Біг став найбільшим викликом для мене. І водночас віддушиною, – веде далі Марта Чорна. – Не так давно я переїхала жити з Івано-Франківська до Львова. Адаптація в чужому місті проходить важко. Пробіжки згладжували пов’язане з цим напруження, врівноважували нервову систему. У мене наче очі відкривалися: я починала розуміти, в якому напрямі далі рухатися. Успіхи у бігу додавали упевненості у власних силах. Та згодом захотілося більшого: пробігти певний кілометраж, показати результат і тим самим самоствердитися.

Марті Чорній біг дарує натхнення та впевненість у власних силах.

У Франківську я працювала на високій посаді. Моя робота полягала у спілкуванні з клієнтами. І на вирішальній стадії роботи з людьми, коли потрібно було прописувати певні суми і визначати зобов’язання, не могла проявити необхідну твердість. Хотілося, аби у роботі на зміну моїй м’якості прийшли точність і цілеспрямованість. Друзі, які займаються бігом, порекомендували: виходь на пробіжку, і з часом побачиш, що усі справи ти ладна доводити до кінця! Так і сталося. Коли на початках планувала пробігти три кілометри, та вже на другому починала «здихати», першою думкою щоразу було: «Досить, скільки вже можна бігти». Та згадувала про свою мету і продовжувала біг. Момент, коли вдається перебороти власну слабкість, приносить неймовірну радість. І дає натхнення рухатися далі. Йога, яку я практикую багато років, дарує відчуття внутрішнього балансу, розуміння значущості життєвих цілей. Та це м’яка і гуманна практика, де рекомендують не заходити надто далеко від зони комфорту. Біг куди агресивніший».

Без фанатизму!

«Серед моїх знайомих багато новоспечених бігунів, які раніше не мали зі спортом нічого спільного, – каже Віталій Тарнакін. – Багато з них дійшли висновку: аби бути здоровим і сповненим сил, потрібно займатися собою тут і тепер, а не відкладати ранкові пробіжки до пенсії. Разом з тим біг може нести певну небезпеку. Зокрема для тих, хто бігає фанатично, до виснаження, і працює самостійно, без тренера. Такі люди вважають: чим важче бігаєш на тренуваннях, тим більше від цього користі. І щодня відпахують «через не можу». А це виснажує організм, заганяє його у борг. Це може призвести до порушень діяльності серцево-судинної системи та опорно-рухового апарату. Якщо бігуну не поставити правильну техніку, він біжить, «втикаючи» стопу у доріжку, розбалансовуючи таким чином гомілково-стопний суглоб, ахілл та коліна (згодом це може віддавати навіть у спину). Аби собі не нашкодити, найкраще звертатися по консультацію до тренера».

«Травм на початках важко уникнути. Ще під час тренувань у мене почало боліти коліно, я пошкодила зв’язку. І хвилювалася, чи «вилізе» ця травма під час змагального пробігу, – зізналася Марта. – «Вилізла». На п’ятому кілометрі. Це турбувало більше, аніж негода та суперники. Та все ж мені вдалося подолати дистанцію. Чи вартує це, аби заради бігу ризикувати своїм здоров’ям? Так! Біг – це досвід, який суттєво відрізняється від того, що ви робили у житті до того. Я стрибала з парашутом, випробувала себе у банджи-джампінгу, ходила в гори. Та біг ні з чим неможливо порівняти. Біг – відображення всього процесу життя, де заради результату потрібно багато працювати і переступати через власні слабкості. Щодо здоров’я… Якщо до тренувань підходити з розумом, організм з часом міцнішатиме. Навантажень на коліна чи хребет неможливо уникнути. Та переваг біг дає більше, аніж «мінусів».

Тепер моя ранкова пробіжка становить шість кілометрів, після яких почуваюся сповненою сил. Про марафон поки що не мрію. У планах пробігти навесні 21 км. Мене надихає книга Харукі Муракамі «Про що я кажу, коли кажу про біг». Давно знайома з книгами цього японського письменника. Та донедавна гадки не мала, що він ще й марафонець».

Біг стане основою здоров’я, якщо:

  • Аби не перевантажувати суглоби, варто бігати рівною місцевістю, уникаючи крутих гірок та спусків. Працюючи на цих ділянках, бігуни-аматори травмуються найчастіше.
  • Важливими є зручне бігове взуття і комфортний спортивний одяг, який відповідає погоднім умовам. У прохолодну погоду не варто бігати у легкому одязі: поки організм втягнеться у роботу, є велика ймовірність отримання травми. М’язи з максимальною ефективністю працюють лише у теплі.
  • Прислухайтеся до свого організму. Темп бігу і кілометраж не повинні викликати відчутного дискомфорту. Пульс протягом дистанції не повинен перевищувати 150 ударів на хвилину (різноманітні браслети з вбудованими системами My coach допоможуть відстежувати частоту серцевих скорочень під час тренувань). Це та зона розвитку, яка дає приріст результату, але при цьому не є роботою на виснаження.
  • Після пробіжки, аби відновити водний баланс, необхідно пити негазовану воду. Найкращий засіб відновлення – це сон. Їжа повинна бути легкою, особливо до пробіжки (бажано не їсти за дві години до пробіжки).

Фото Андрія ШАБЕЛЬНИКА та з архіву Марти Чорної