«Засунь собі свою грамоту знаєш куди!..»

Люди у селі зі своєю одвічною зайнятістю, побожністю, небажанням іти на конфлікт вкрай рідко вдаються до радикальних кроків. Щоб “здійняти бурю”, має статися щось надзвичайне. Саме такою є ситуація в с. Усті. Місцеві жителі скликали громадські слухання з вимогою усунути з посади директора школи Віталія Бахорського. Бо вважають, що своєю поведінкою скомпрометував звання педагога...

У жовтні минулого року у Міжнародному дитячому центрі «Артек.UA» у Пущі-Водиці під Києвом три тижні провела восьмикласниця Устянської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів, відмінниця з багатодітної сім’ї Христина Дмитришин. Там дівчинка виграла конкурс, на якому оцінювали лідерські здібності. За перемогу її удостоїли грамоти і кубка. Після повернення принесла до школи завойовані нагороди, поставила на парту. Коли на урок географії прийшов директор Віталій Бахорський, повідомила йому радісну новину.

Як мав би діяти у таких випадках наставник успішної учениці? Певно, що втішитися, привітати, поставити у приклад іншим учням. Натомість вона почула від керівника школи:

- Засунь собі ту грамоту знаєш куди! Навіщо мені того?

Це не перший випадок, коли устянська школярка переживала стрес від висловлювань Віталія Бахорського…

Десь у 5-6 класі (це підтвердив нам батько учениці) казав їй в їдальні: “Не їж булок — подивися, які у тебе “булки” виросли!”. А на уроці, згадувала Христина, казав: “Підніми свої сочні “булки” і йди відповідати!”.

На громадських слуханнях у сільському клубі одна з колишніх випускниць розповідала, як директор Бахорський, шукаючи шпаргалки (навіть не на своїх уроках), запихав руки школяркам під спідницю, за блузку у декольте. Як згодом уточнювала нам ця жінка, так було ледь не на кожній контрольній чи самостійній роботі. За її словами, одна дівчинка пожалілася мамі, що директор не стільки шукав шпаргалки, скільки обмацував її...

У пана Бахорського особливий стиль спілкування з вихованцями. Якось, коли з ними зайшла мова про те, хто ким хоче стати, Христина сказала, що мріє про журналістику, що поїде вчитися до Києва.

- Директор на це сказав: “Ну-ну, ти мені в школу ще своїх дітей приведеш. Сумніваюся, що з тебе щось буде...”.

Нерідко директор Бахорський дозволяв собі розпускати руки. За дрібні провини (як-от — учні зайшли у чужий клас) наказував дівчаткам шикуватися у ряд і плескав їх по сідницях. Одного разу, коли директор вкотре влаштував таке приниження, Христина перехопила його руку.

- Я попередила Віталія Євгеновича, що як викладач правознавства повинен знати, що такого педагоги дозволяти собі не можуть. Сказала: “Ви більше бити мене не будете! І дівчат — також не бийте!”. Директор почервонів. Подружки на перерві похвалили, що заступилася за них.

За словами Христини, через деякий час на уроці директор знову пригрозив, що може вибити учениць. Дівчина пообіцяла поскаржитися батькові.

- А Віталій Євгенович тоді каже: “Твій тато навпроти мене — черв’як! Я його роздавлю!”. Це чули всі діти у класі. Були шоковані...

Щоб зрозуміти, наскільки боляче вразила фраза директора школи ученицю, — два слова про її батька. 35-річний Роман Дмитришин (працює майстром у будівельній фірмі) кілька разів їздив на Євромайдан. Незважаючи на те, що вдома — троє неповнолітніх дітей, з родичами та іншими односельцями помчав у Київ і у найтрагічніші дні, 18-20 лютого 2014 року, коли “беркутівці” розстрілювали протестувальників. Разом з медиками витягував з-під снайперських куль поранених. Фото, де Роман Дмитришин несе на ношах скривавленого Героя Небесної сотні Олександра Щербанюка, облетіло Інтернет... І ось тепер про рідну людину дівчинка почула від директора школи зневажливе: “черв’як”...

Додому Христина прийшла у сльозах. А невдовзі Роман Дмитришин з дружиною Іриною були у школі. Попросили Віталія Бахорського зайти у вчительську. При всьому педколективі сказали все, що про нього думають. Про його негідні методи роботи, про те, як має ставитися до учнів та їхніх батьків.

- Від гніву ледь стримував себе, — згадує майданівець Роман Дмитришин. — Казав: “У нашому селі вміють поважати справжніх директорів. Одному з них, Василю Дурді, поставили меморіальну дошку — за те, що збудував школу. А ви не маєте чим пишатися! Вас у селі не поважають!”. Директор мовчав, повісивши голову...

Про ці факти Роман Дмитришин говорив на згадуваних слуханнях у присутності районного начальства. Перед ним свої претензії “виробничого” і морального характеру до директора Бахорського висловлювали також вчителі. Звинувачували його у диктаті, зверхності, зведенні рахунків. У тому, що на будь-яке заперечення проти неправомірних дій чули: “Пишіть заяву! На ваше місце є десять”.

Проти директора педагоги і батьки повстали ще тоді, коли дізналися, що статус їхньої школи збираються понизити до філії. На слуханнях йшлося, що директор належно не поінформував громаду і колектив про майбутні трансформації, не порадився, фактично поставив колег перед фактом. Устянці обурювалися: школа — самодостатня, демографічна ситуація у селі — благополучна, тож класи порожніми не будуть. Зрештою, казали, давайте дочекаємося утворення територіальної громади, ухвалення закону про освіту, а вже потім можна буде говорити про зміни. Дізнавшись, що без їхнього відома школу хочуть реформувати, батьки учнів вдалися до акцій протесту. На захист своєї “альма-матер” виступили і вчителі. Як наслідок — у районі призупинили рішення про філію. А незабаром найбільш активні захисники школи відчули на собі тиск директора...

В одних атестованих “страйкарів”, на їхню думку, пан Бахорський безпідставно забирав години уроків, звинувачуючи у низькій самовіддачі, інших за надуманих причин буквально виживав. Через пресинг з його боку торік побував у лікарні у передінсультному стані вчитель фізкультури і музики Микола Клим, якого вважають одним з кращих фахівців на Миколаївщині, подвижником своєї справи (перший у районі спортмайданчик зі штучним покриттям — його велика заслуга). Вихованці Миколи Семеновича у числі перших на районних конкурсах, змаганнях.

У немилість потрапила і вчителька української мови Оксана Здебська, яка ще й вела мистецькі гуртки, підпрацьовувала бібліотекарем. Вироби з бісеру її учнів хвалять і на обласних виставках. Завдяки їй Устянська школа виграла грант Києво-Могилянської академії, за який вдалося закупити літератури на 9 тисяч гривень. Не однією сотнею книг поповнилася шкільна бібліотека і завдяки організованій нею акції на “Радіо Люкс”.

На добре, аж ніяк не на зле, слово заслужила ще одна “опозиціонерка” — Марія Головчак, яку директор обіцяв звільнити. У випускників пані Марії, які стали студентами, часто запитують: “Хто у вас був вчителем історії? Видно, що дала вам гарні знання...”.

Душею школи вважали і колишнього педагога-організатора Наталію Мусій, яка вимушено, через директорський диктат, що погіршував її здоров’я (хворіє на лейкемію), пішла з роботи. Не применшуючи заслуг інших педагогів, батьки учнів казали нам: кожен з підготовлених нею шкільних заходів був цікавим, пам’ятним. Зокрема, не забудуться устянцям вшанування Небесної сотні, вечори до Шевченкового свята, Дня Валентина. А скільки гарячих відгуків було після ініційованих нею вечорниць, конкурсів КВК, вистав у сільському клубі!

У серпні через тиск директора 47-річна Наталія Мусій написала заяву на звільнення. При своїх проблемах зі здоров’ям відмовилася від зарплати 3200 грн., залишившись на інвалідській пенсії 1400 грн. На святі першого дзвоника учні присвятили їй пісню. Педагог подякувала колективу, школярам. Директору Віталію Бахорському подяк адресувала дві. Одну, щиру — за те, що, коли їй ставало зле, відпускав додому прилягти. Друга подяка (після неї почувся шквал оплесків) була іронічною.

- Я дякувала за те, що директор допомагав мені жити, щоправда, у дивний спосіб, — згадує Наталія Мусій. — Так часто і так безпідставно, як мене, не «пресував» нікого. Працювати було нестерпно. Через придирки у школі погіршувався мій стан. Приходила додому вся у сльозах, не могла заснути. А вранці казала собі: добре, що — жива. Вмивала лице, щоб жоден мускул на лиці не показав дітям, що мені погано, і йшла на роботу…

Про несправедливі «наїзди» на колег-педагогів, зокрема на Оксану Здебську, розповідав на зборах трудового колективу у присутності завідувача районного відділу освіти Олега Леховича технічний працівник Богдан Скрипець, учасник АТО. По закінченні розмови пана Богдана покликав “на секунду” до себе у кабінет директор Бахорський. І разом з дружиною (вчитель англійської) “розпікали” його. Сказали, що “не чекали такого від нього”. Згадали, що коли пан Богдан йшов у 2014-му на фронт, колектив школи збирав йому кошти на амуніцію. Мовляв, стільки для тебе зробили, а ти такий невдячний… А ще дружина директора шпигнула пана Богдана за те, що коли він фотографує шкільні події, вона чомусь не потрапляє у кадр...

Пан Бахорський мав шанс спростувати всі закиди батьків та колег на громадських слуханнях, які скликав на вимогу громади дроговизький сільський голова Ігор Мельник. Але директор проігнорував ці збори. Більше того, взявся вичитувати війтові за те, що той погодився на такі слухання. З’ясовував, хто з батьків підписався під зверненням, погрожував судом.

Несподівано розкол стався і у досі монолітному колективі школи. Ще 1 вересня педагоги виступали однією командою, вимагали від райво втрутитися — бо, мовляв, далі з таким директором працювати неможливо, а через кілька днів, коли почали збирати підписи під зверненням з вимогою відставки Бахорського, «дали задню». Дехто з критиків раптом став його... захисником.

На зустрічі у школі прихильники директора заявляли кореспонденту “ВЗ”, що “хочуть спокійно проводити навчально-виховний процес”, виступали “проти того, щоб на школу лили бруд”, а “на директора говорили небилиці”. Не хотіли, “щоб з дурниці робили шоу”. Запевняли, що директор Бахорський перебуває на своєму місці. Колегам, які опинилися по інший бік барикад, натякали, що ті самі не святі: до когось обернулися спиною, комусь щось не те сказали, когось кудись не запросили. Дискусія освітян часом нагадувала базарну перепалку. У декого виникали напади професійної заздрості, коли присутній на зборах війт сказав, що підлітком йому найбільше запам’яталися тренування з футболу (які проводив опонент директора. — І. Ф.). Коли ми поцікавилися у вчительки молодших класів Іванни Дуфанець, чи не було у неї коли-небудь на роботі конфліктів з директором (а ми знаємо — були), чи не зверталася зі скаргами у райво, відповіла: «Це мої особисті проблеми. Може, ще вам сказати, в якій я білизні ходжу?».

Представники «директорського лобі» заявляли, що нічого про виймання шпаргалок з блузок і з-під спідниць, поплескування дівчаток по сідницях «не чули — не бачили». Так само, як про конфлікт навколо грамоти з “Артека” і “черв’яка”. Ніхто з «більшості», зокрема класний керівник Світлана Проців, не виступив на захист Христини. Не зробила цього навіть її хрещена мати, яка працює у школі прибиральницею. Сказала, що це — справа батьків. Але підписала петицію на захист директора...

За дівчинку на цій зустрічі обстала вчитель української мови та літератури Зоряна Якимишин:

- Христина — одна з найкращих учениць. Розумна, виважена, ерудована, творча, пише вірші. З нею вчинили несправедливо. А випади директора проти своїх колег вважаю помстою... Коли свого часу він розповідав, кого звільнить першою, кого — другою-третьою-четвертою, я відповіла: “Тоді я буду п’ятою...”.

Категорично заперечив неправомірні дії зі свого боку директор Віталій Бахорський. Сказав, що свої звинувачення Христина «могла нафантазувати». Під час нашої окремої розмови з ним стверджував, що скарги на нього — змова, “наклепницька діяльність чотирьох осіб у селі і однієї бізнес-структури, якій я не подобаюся”.

Коли ми запитали про образливе слово «черв’як» на адресу батька школярки, директор зреагував так:

- Христині було зроблено зауваження, що списує на контрольній роботі. Жартома їй було сказано забрати шпаргалки. А вона відповіла, що поскаржиться батькові, і що її тато мене поб’є.

На наше запитання, чому не заперечив звинувачення, коли батько прийшов у вчительську, Віталій Бахорський відповів:

- Не буду опускатися до межі неадекватної людини, яка прийшла і щось кричить...

- А як реагували б, коли вас обізвали б “черв’яком”?

- Так не було сказано, що він — черв’як. Це було сказано образно дитині. Там так і було конкретизовано: об-раз-но! — заявив пан Бахорський.

Погасити “вулкан”, що клекоче не перший місяць в Устянській школі, мали б, насамперед, у Миколаївському районному відділі освіти. Його завідувачу Олегу Леховичу щонайменше тричі, починаючи з червня, вчителі і батьки скаржилися на конфліктну ситуацію. Належної реакції не було. У райво поводилися пасивно, “під протокол” не опитали потерпілих батьків і їхню дитину. А підстави для тривоги, рішучих дій в освітянських чиновників були. Адже згідно з посадовою інструкцією директора Устянської школи Віталія Бахорського (каже, що має ще й фах практичного психолога у закладах освіти), він «несе відповідальність за… використання методів виховання, пов’язаних з фізичним та психічним насиллям над особою учня (вихованця), а також скоєння іншого аморального вчинку».

А тим часом...

Директор Устянської школи Віталій Бахорський подав судовий позов до Романа Дмитришина, Ірини Дмитришин, Дроговизької сільської ради та її голови Ігоря Мельника — про захист гідності, честі та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди. Просить визнати негативною та недостовірною інформацію, поширену відповідачами про нібито його аморальну поведінку. Вимагає офіційного спростування відповідачами поширеної ними інформації. Завдану моральну шкоду оцінює у 100 000 грн.

Голова сільради Ігор Мельник назвав це “новим витком конфлікту, через що спокою і у школі, і у селі швидко не буде”.

P.S. Заяву на звільнення написала вчитель Устянської школи Марія Головчак. Пояснила своє рішення “нестерпною атмосферою у колективі”. Вслід за нею звільнився техпрацівник, учасник АТО Богдан Скрипець. З тих же мотивів. Сказав: усьому є межа.

Коментар для «ВЗ»

Олександр СТРАЖНИЙ, автор книги “Український менталітет”

У будь-якому суспільстві знаходяться люди, які вельми умовно відчувають кордон між дозволеним і недозволеним. Питання лише в тому, як на поведінку таких людей реагує саме суспільство. Наприклад, у Росії, у Зімбабве або в Північній Кореї вважається, що людина, яка в суспільній ієрархії займає вищу, аніж інші, позицію, має неписане право ставитися до підлеглих як їй заманеться. А в ментальності західної цивілізації будь-які неетичні дії сприймаються як злочин, незалежно від того, ти — директор школи, депутат чи президент. Поведінка директора школи, якщо інформація відповідає дійсності, безперечно, підпадає не лише під поняття “аморальні дії”, а й під певні положення Кримінального кодексу. Виникає наступна колізія: якщо дії цього директора залишаться непокараними — значить, українське суспільство належить до категорії країн “славної” когорти Росії — Зімбабве — Північної Кореї. А якщо ця людина понесе покарання — значить, ми, українці, — європейці!

Фото автора

с. Устя, Миколаївський район,

Львівська область