«Не гріх вкрасти у багатого!»

Українські магазини втрачають через крадіжки до 1,5% з прибутку. «В українців немає поваги до приватної власності, тому й беруть усе, що погано лежить», – пояснює психолог.

У Києві затримали подружжя, яке намагалося винести зі супермаркету 19 пачок вершкового масла на суму 1,5 тисячі гривень. З’ясувалося, що ця парочка вже скоювала аналогічні злочини, за що суд призначив їм цілодобовий домашній арешт. Однак, схоже, жадоба легкої наживи взяла гору над загрозою реального тюремного терміну. Тепер столичні “Боні і Клайд” можуть на п’ять років загриміти за ґрати.

Експерти підрахували: за рік українці вкрали з крамниць і супермаркетів товарів на суму понад 1 млрд. гривень! Кожна двадцята бритва для гоління — крадена. Як пише DT.UA, українські магазини втрачають через крадіжки 1−1,5% з прибутку. Та цим не дуже переймаються, бо збитки закладають у вартість товарів.

Звертали увагу, що червону і чорну ікру у супермаркетах та креми брендових виробників запаковують у прозорі коробочки, пломбу з яких можна зняти лише на касі? Дорогі, але маленькі товари, які легко сховати під одягом, — от що найчастіше виносять, не заплативши. Найбільшою популярністю серед “клептоманів” користуються такі продукти як твердий сир, горілка, ковбаса та… овочі. Крадуть не тільки покупці, а й продавці, технічні працівники і постачальники.

Бажання щось поцупити може бути патологічним — у людини виникає імпульсивне нав’язливе бажання заволодіти чужою річчю, яка насправді їй не потрібна. Однак справжніх клептоманів, метою яких не є збагачення, — одиниці. Діти і підлітки крадуть “за компанію”, щоб підняти авторитет в очах однолітків. Дорослі зазвичай через економічні труднощі. Людина хоче з’їсти шоколадну цукерку чи жменьку мигдалю, але їй це просто не по кишені, а шкала її цінностей дозволяє взяти без дозволу те, що їй не належить.

“За статистикою, злочини проти майна — найпоширеніші серед підлітків (¾ від усіх випадків порушення закону). Так дитина  намагається “приміряти дорослий піджак”, відчути, як це — мати щось своє, — коментує психолог, психотерапевт, член Української спілки психотерапевтів Тереза Гевко. — Як правило, діти це переростають, тому панікувати не варто. Хвилюватися батькам треба, якщо самі не проти привласнити чуже. Якщо мама працює на кухні у лікарні і приносить додому по кілограму м’яса й масла, то може повторювати скільки завгодно, що красти — гріх, дитина пропускатиме це повз вуха. Українці живуть за подвійною шкалою цінностей: одне говорять, друге роблять. У нас немає поваги до чесної праці. Економіка не пропонує порядних шляхів заробітку: активно розвивається тільки торгівля, де вміння обдурити — на вагу золота. Взірець для наслідування — не письменник, який написав світовий бестселер і отримує мільйонні гонорари, а бізнесмен на джипі, який вміє давати відкати. Людина думає: якщо чиновник бере участь у схемі на мільйони, чому я не можу покласти кілька цукерок у торбу, поки за мною не стежить охорона? У європейських країнах повага до приватної власності — у крові. До нашестя нелегальних мігрантів там ніхто не замикав авто і не ставив ґрати на вікна будинків. Радянський Союз навчив брати все, що погано лежить. Якщо  потягнув канцелярське приладдя з офісу, то взяв річ “нічийну”. Дрібні злодюжки виправдовуються: не пограбували квартиру сусіда, який працює вчителем, а взяли у заможного підприємця. Подумаєш, недорахується з кількохсот тисяч гривень виручки якоїсь сотки-двох. Так і кажуть: “Хіба то гріх вкрасти у багатого?” Щоб остаточно попрощатися з радянською ментальністю, повинно минути не менше століття. Коли не будемо обирати мером людину тільки тому, що вона “менше краде” і нарешті подбала про освітлення вулиці, на якій живемо. Тоді й економічна ситуація почне покращуватися, і пачка вершкового масла (не кажучи про власне авто) не буде видаватися українцям нечуваною розкішшю”.

Мал. Юлії Ліщенко