«Жінка, яка гуляла з таксою, запитала: «Що з цим хлопцем?». Лежав увесь у крові. Поліцейські сказали, що його хтось вбив…»

Батьки атовця Максима Будинкевича, чиє тіло знайшли на Федьковича, 58, не вірять висновкам судмедекспертів, які констатували «природну смерть».

Максим разом з батьком під час поїздки на схід...
Максим разом з батьком під час поїздки на схід...

У Львові, на вул.Федьковича, 58, близько 9-ї години ранку у сквері знайшли тіло молодого хлопця. Атовцю і волонтеру Максиму Будинкевичу було 26… Що стало причиною смерті молодої людини? Чому батькам ніхто не повідомив про смерть єдиного сина? Запитань більше, аніж відповідей. Журналіст «ВЗ» зустрілася з батьками Максима, аби дізнатися, чому їм самим доводиться проводити розслідування у цій справі.

Михайло та Зоряна Будинкевичі — волонтери. Наша газета писала про цих відчайдушних підприємців, які усі сили кинули на допомогу фронту («ВЗ» від 23.02.2017 р., «Від слоїків з огірками — до «броників» і авто»). Сьогодні ці люди опинилися сам на сам зі своєю бідою. Друзі і знайомі допомагають з’ясувати усі подробиці трагічної загибелі сина, а правоохоронні органи явно щось недоговорюють… Батьки ж упевнені, що сина убили.

«18 вересня Максим вийшов з дому, а коли повернувся, мав зламаний ніс та лобну частину, — розповідає мати, пані Зоряна. — Сказав, що біля готелю «Гетьман» заступився за жінку. Це сталося близько 15-ї години. Він — атовець, волонтер, був гіперсправедливим. Комусь зробив зауваження, почалася словесна перепалка, а потім бійка. Коли син сказав, що служив в АТО і не може дивитися на беззаконня, його почали ображати: «Ти не здох в АТО, тут здохнеш. Ви, атошники, всіх задовбали…». Прибігли ще двоє дружків хулігана, і Максима сильно побили. Зранку він пішов у поліклініку. Звідти його «швидкою» забрали у нейрохірургію, на Топольну».

У лікарні зафіксували важкі тілесні ушкодження. Максим два дні лежав під крапельницею. «До мене зателефонував дільничний і сказав: «Нехай він до мене зайде», — веде далі пані Зоряна. — Я сказала, що син у лікарні. У нього струс мозку. Тоді домовилися, що дільничний сам до нього прийде. Але до нас так ніхто і не прийшов. Все на тому дзвінку і закінчилося. Лікар сказав, що спершу потрібно, щоб зажила лобна частина, потім треба звертатися до ЛОРа. Максим повернувся додому, небезпеки для життя не було».

«Увечері син сказав: «Я дуже добре їх запам’ятав!» — згадує мама. — Він нічого нам не пояснив. Взяв зі собою всі документи — паспорт, військовий, посвідчення УБД (учасника бойових дій). Мобільний телефон залишив вдома… Вночі його не було. Ми вже почали хвилюватися, бо його нещодавно побили і він ще не одужав. Почали дзвонити по лікарнях — його ніде не було. Мій батько наступного дня, година 12-та, подзвонив у морг. Там сказали, що такого у них немає».

Батьки зателефонували на 102 і повідомили, що зникла людина. Черговий Залізничного і Франківського райвідділів сказав, що до них такий не поступав. Тоді приїхала поліція і запитала, чи будуть батьки давати заяву про зникнення сина. Вже минуло 2,5 дня, а про Максима ні слуху ні духу! Батьки написали заяву. Показали поліцейським фотографію Максима — а раптом хтось його побачить. «Якби він був у моргу, поліція вас би вже попередила», — заспокоїли батьків поліцейські.

«А вже через півгодини до нас телефонує дівчина-патрульна, — розмову продовжує батько пан Михайло. — «Я вам співчуваю, ваш син на Пекарській». Я хотів розпитати подробиці, що сталося, а вона каже: «Це конфіденційна інформація. Їдьте у морг». Ми знали, що тіло знайшли у четвер зранку, і все. Але чому нас тоді офіційно ніхто про це не повідомив?».

З цієї хвилини батьки не мають спокою. Мчать з друзями-атовцями у морг. Сторож каже, що такого у них немає… Як таке може бути? «Ми його скрутили, — каже батько. — Забігаю у морг, переглядаю журнал. Дивлюся, є… Охоронець: «Хлопці, не бийте, я вам все покажу! Приходьте завтра зранку». Ми приїжджаємо, він відкриває морг, нікого немає, бо неділя. Максим лежить вже готовий — помитий, поголений, розтин зроблено. А я дзвоню у морг, а мені кажуть, що його немає» (?).

Батьки обурені, їдуть у Франківський райвідділ, аби дізнатися, що сталося з сином. «Мені було цікаво, де УБД і військовий квиток, — каже пан Михайло. — Паспорт, як сказав сторож, був у моргу. Черговий у райвідділі виправдовується, мовляв, не він вчора чергував: «Зараз буде черговий прокурор Франківського району, ви можете хіба що взяти довідку про захоронення», — сказав. Я навіть сина не бачив. Вони мені його хоч би показали — він, не він. А вони мені вже довідки виписують! Тоді я поїхав до прокурора. Прокурор каже, що нічого не знає, в машину, і утікати…».

Наступного дня батьки знову поїхали до Франківського райвідділу з претензіями. Слідча перелякалася і каже: «Хлопці, мені тільки дали цю кримінальну справу». Я кажу: «Мені треба поховати сина. На стіл — військовий і УБД». Вони з переляку мені ті документи з сейфа витягнули…». Батьки кажуть, коли побачили сина у моргу, він ще більше був побитий, ніж після першого епізоду. Під очима — синці. Кадик на горлі зламаний…

«У моргу синяки затонували, але я їх все одно побачив, — каже пан Михайло. — Коли мені дали виписку з моргу: «Захлинувся рвотними масами», я впав у ступор! Патологоанатом сказав: «Шановний тато, він з’їв, випив горілки. Пішла рвотна маса, стала йому на бронхах, і він задушився». На похороні всі запитували, від чого помер син? Я коли це розповідав, люди були шоковані. Ніхто не повірив!».

Мама мені розповіла, що Максим — перекладач-лінгвіст. Вільно володів англійською, німецькою, французькою, латинською мовами. Займався технічними перекладами. Мав їхати на роботу за кордон, але обрав війну і поїхав на фронт… На сході йому доводилося забирати убитих і поранених з поля бою. Не раз рятував побратимів… Додому повернувся у важкому психологічному стані. Міг випити, але не напивався… Проходив реабілітацію (мав посттравматичний синдром). Після похорону Максима батьки почали проводити власне розслідування його загибелі. Не могли повірити у версію судових експертів. Не давало спокою і те, чому їх ніхто офіційно не повідомив про смерть сина. «Виникає питання: або щось приховують, або халатно поставилися до своїх обов’язків. Інших варіантів немає», — каже батько.

Знайомі допомогли батькам дістати фотографію з місця, де правоохоронці виявили тіло. Вони її збільшили і ніяких рвотних мас не побачили. Одяг Максима був у крові, куртка розірвана. Капюшон акуратно розкладений… Усі джинси на колінах — чорні від землі. Батько показує мені це фото. Видно, що голова і обличчя у Максима сильно опухлі… Йдемо разом з паном Михайлом на місце події. «Нам сказали поінформовані джерела, що напередодні камери відеоспостереження на залізничному вокзалі зафіксували Максима з двома хлопцями, — розповідає батько. — Вони стояли, шарпались. Ми хотіли б знати, що це за люди. Чому поліція не вилучила це відео?».

Пані Оля, яка у сквері щодня гуляє з собакою, розповіла нам: «Я спершу подумала, що це пиячок. Тут часто у сквері такі лежать. Але побачила молодого хлопця. Це була 7.15 ранку. Вже «швидка» стояла. Хлопець був сильно побитий, брудний. Потім під’їхала поліція. Жінка, яка гуляла з таксою, запитала: «Що з цим хлопцем сталося?». Він лежав увесь у крові. Поліцейські сказали, що його хтось вбив. Нас взяли свідками». Пані Оля додала, що документи поліцейські виклали на бордюрі… «Мені не сподобався один поліцейський, який розглядав тіло і відсував його ногою. Хлопець лежав боком, як на фотографії (батько показав фото, на якому видно тіло сина. — Авт.). А він його ногою перекинув на інший бік», — каже пані Оля.

Поруч з цим місцем є офісний центр. Поліцію викликав охоронець з цієї будівлі. Він нам розповів, що бачив на цьому місці трьох хлопців, років 25−26. Серед них був і Максим (охоронець упізнав його на фото. До речі, поліцейські його навіть не опитали. — Авт.). Один з хлопців був з борідкою… «Вони сиділи там до ночі, — каже охоронець. — Не сварилися, не билися, лише розмовляли. А о третій-півчетвертої ранку все затихло». Неподалік цього місця, до речі, управління захисту економіки ГУ Нацполіції у Львівській області. Там про те, що на Федьковича, 58, виявили тіло молодої людини, не чули. «А до вас по відео ніхто з поліції не приходив?» — питаю. «Ні. Якби прийшли із райвідділу, ми би відео надали. Але треба поспішати, воно зберігається тиждень», — сказав черговий поліцейський. «Я поховав сина. І досі правди не знаю, — зітхає батько. — Мушу ту правду сам витягувати».

Начальник Франківського райвідділу поліції Олександр Кінах у коментарі журналісту «ВЗ» пояснив: «За цими фактами призначено службову перевірку. Хоча мені сказали, що батьків повідомили про смерть їхнього сина… Кримінальну справу відкрили за ст.115 ч. 1. КК України (умисне вбивство), але після висновку судмедексперта її перекваліфікували на «природну смерть». «Ви хочете сказати, що людина так напилася, що захлинулася?». «Впевнений у цьому, — відповів поліцейський. — Людина зловживала алкоголем. Він був в АТО, мав важкий психологічний стан. А трупні плями схожі на синці…». «Чому дільничний після того, як хлопця перший раз побили, не розібрався у ситуації? Батьки мусять самі проводити розслідування. Дізналися, що син був на вокзалі. Шарпався з кимось. Є відео…» «Дільничний до нього дзвонив, але він відмовився писати заяву. У нас 130 повідомлень на добу…» — каже начальник райвідділу.

P.S. Після того, як батьки розповіли начальнику Франківського райвідділу поліції Олександру Кінаху про відеодокази з вокзалу, поінформовані джерела сказали, що відео «пропало»…

Фото з архіву родини Будинкевичів