До другої години дня обслуговувати школярів заборонено – мають бути на уроках

«Ти досі не вишила собі сукні? — дивувалася бабуся своїй онуці, яка працює бібліотекарем. — Ну що у тій бібліотеці робити?! Видала дітям книжки — та й вишиваєш. Хто у бібліотеки ходить?! У кожного вдома комп’ютери».

Багато людей досі вважає, що бібліотекарі нічого не роблять, цілими днями книжки читають. І я так вважала, аж поки не попрацювала у мікс-бібліотеці «На дві половини» Централізованої бібліотечної системи для дітей Львова.

9.30 ранку. Початок робочого дня. У мікс-бібліотеці — чотири працівниці (усі з вищою освітою). Завіду­вач пані Олена — випускниця історичного факультету Франкового університету. Колись думала, попрацює тут рік-два... Залишилася на 35 років.

Два роки тому в бібліотеці зробили сучасний євроремонт. У компаньйон-просторі (абонементній залі) — фотографії архітектурних ансамблів міста Лева кінця ХIX — початку ХХ століття, на підлозі — килимок, на якому діти читають, бавляться іграшками, відпочивають. На контакт-території (у читальній залі) — безкоштовний доступ до Інтернету, виставка малюнків петриківського розпису творчої студії «Зернятко». До другої години дня обслуговувати школярів заборонено — мають бути на уроках.

Рахую формуляри читальної зали: вчора її відвідало 45 читачів. Найбільше читали універсальну літературу: дитячі пізнавальні журнали, довідники зі шкільних предметів (36 примірників) та з природознавства (28). Лише троє заглядали у словники та посібники з мовознавства. От журнали з туризму розходяться «на ура». Як казав один дорослий читач: «Поїхати в екзотичну країну гаманець не дозволяє, то хоч у журналах подивлюся, як люди живуть»…

Входить чоловік з чотирма діточками. «Good morning! Do you speack English?» («Доброго ранку! Ви розмовляєте англійською?»). «Yes I do, but slowly, please» («Так, але повільніше, будь ласка»), — відповідаю. Слово за словом, дізнаюсь: Маркус живе у Відні, приїхав показати діточкам перлину європейської культури — місто Лева. Цікавиться у мене, чи може годину побути з дітьми у бібліотеці. Двом його 6-річним донечкам даю «Цікаву англійську». Поки батько захоплюється світлинами у фотоальбомі Юрія Николишина «Феномен Львова» та ознайомлюється з архітектурою старого міста у книзі Анни Кос «Rynok Square in Lviv», дівчатка читають вголос віршики англійською. Батько час від часу виправляє їхню вимову. 5-річна донечка тим часом складає кольорову мозаїку, 2-річний малюк, соваючись штанятами по підлозі, пластмасовим потягом об’їжджає усю читальну залу. За годину австрієць ґречно дякує за гостинність. Іноземці (з Німеччини, Польщі, Туреччини, Словенії) — часті гості мікс-бібліотеки. Переважно просять підказати потрібну їм вулицю або, скажімо, як заїхати в Шевченківський гай. Тож бібліотекарям вкрай важливо знати іноземну хоча б на побутовому рівні.

…«Доброго дня, чи можна за комп’ютер?». 67-річна пані Данута все життя працювала бухгалтером. Давня читачка мікс-бібліотеки. Її формуляр — у розділі «Сімейний абонемент». Тут читають також троє її онуків. Пенсії на прожиття, пояснює, не вистачає, тож хоче підзаробити в якійсь фірмі. Там пообіцяли: буде володіти комп’ютером — візьмуть на роботу. Тож поки онуки у школі, бабуся в бібліотеці опановує комп’ютерну грамоту. 31-річна бібліотекар пані Світлана присідає біля читачки, показує, як заходити в Інтернет, знаходити необхідну інформацію, копіювати її. Наука безкоштовна.

…За планом сьогодні на контакт-території — вистава зразкової циркової студії «Львівські віртуози». Нема-нема, і раптом малечі по залу розсипалось, як зірочок на небі. Була тиша — стало гамірно. Дитячий садок прийшов на «живих» артистів подивитися. Гімнастки звиваються як змійки, жонглери орудують булавами — дошкільнята від здивування роблять великі оченята. Клоуни фокуси показують — діточки аж роти роззявляють. Після вистави — сотні запитань: «як», «де», «чому»… Їхнє голосне «Дякую!» аж на вулиці чути. Що не кажіть, а найщиріший і найвдячніший глядач — малюки.

У компаньйон-просторі тим часом — відкриття виставки дитячих робіт з бісероплетіння. Школярів набігло, мов тих намистинок. Захоплюються творчістю гуртківців: «Ого, яке розкішне дерево!», «А намисто — просто казка!»… Після уроків кожен — з довжелезним списком: одним — твори Дюма, іншим — Сервантеса, Нестлінгер, Ліндгрен, третім — Володимира Рутківського, Галини Вдовиченко… Поки книжки записую у формуляри, підходить маленький хлопчик. «А в тебе є клишталеві челевички?» — запитує у мене, з цікавістю розглядає на столі вазу у формі туфельки і простягає казку Шарля Перро «Попелюшка». «Нема», — знизую плечима. «Коли вилосту, — «заспокоює» мене щедрий 5-річний «кавалер», — я тобі куплю».

На контакт-території діти займають чергу, щоб сісти за комп’ютер. У багатьох вдома є Інтернет. Але ж тут — тусовка! Зі школярами заходить учителька образотворчого мистецтва. «Чи можете завтра розповісти моїм учням про життя і творчість Леонардо да Вінчі?» — цікавиться у мене. «Чом би ні! — кажу. — Лише підготуюся за бібліотечними книжками». Педагоги нерідко просять бібліотекарів провести заняття з допомогою літератури, комп’ютерних технологій з тем, що вив­чаються у школі. Тож мусиш знати життя і творчість Рафаеля, подробиці боїв під Крутами або досягнення сучасних «зірок» спорту. А бути психологом — сам Бог велів.

«Ти чого така похнюплена, Любочко?». «Учителька дала завдання відшукати цікавинки про Індію, — каже п’ятикласниця, — а знайти їх в Інтернеті не можу». Беру зі стелажа книгу «Індія» та журнали з туризму, вголос читаю найцікавіше про екзотичну країну, вмикаю відео, коментую. Дивлюсь: один школярик підходить ближче, другий, третій… Перемовляються між собою, що почули — те й обговорюють… За кілька хвилин уже всім в Індію хочеться. Ага, цікаво?! Та за якусь мить сумно стає мені. «От віддасть мама борги — і поїдемо в екзотичну країну», — зітхає Любця. «А ми, — підхоплює розмову Софійка, — коли мама на заробітках гроші заробить». «А ми — коли тато з війни повернеться»... «А ми — коли тато нарешті доведе, що добровольцем пішов на фронт і там був тяжко поранений»…

Які плани на завтра? Діалог з дітьми про творчість художників епохи Відродження. Мушу готуватися.