«Залишайте свої органи на землі, Богові потрібна лише ваша душа»

МОЗ України розпочало пілотний проект з трансплантації нирки від неродинного донора після його смерті. В Україні планують розробити реєстр донорів, щоб кожен, хто усвідомив готовність стати донором органів, міг зареєструватися та підтвердити цей статус. Однак чи готове до цього українське суспільство?

Презумпція згоди передбачає, що людина за життя погодилася бути донором. Вона робить відповідну відмітку у паспорті. Така норма діє у багатьох європейських країнах. Нещодавно презумпцію згоди запровадили у Росії та Білорусі. В Ізраїлі діє так звана картка Аді — кожен, хто підписується під цією карткою, засвідчує свою згоду на пересадку органів після смерті. У разі, коли людина зазнала травм, не сумісних з життям, консиліум лікарів констатує смерть головного мозку. Якщо є відмітки у документах про згоду померлого на донорство або немає протилежних відміток, лікарі без згоди родичів приймають рішення про вилучення здорових органів. За даними соціологів, більш як половина європейців готові стати донорами після своєї смерті. Тим, хто дав згоду стати потенційним донором, надаються пільги під час страхування життя і здоров’я. Вони мають першочергове право на отримання органа для трансплантації у разі виникнення такої потреби.

Презумпція незгоди (система, яка потребує дозволу родичів на забір органів після смерті донора. — Авт.) діє у США, Німеччині, Великій Британії та деяких країнах Латинської Америки. У більшості випадків родичі дають «добро», тому що ментальність нації націлена на взаємодопомогу. У більшості цих країн складають заповіт про органи.

Україна, де у 1933 році вперше у світі було проведено операцію з трансплантації нирки (оперував у Харкові професор Ю. Вороний), сьогодні опинилася на марґінесі. На етапі ухвалення закону про трансплантацію у 1999 році в ньому було закладено презумпцію незгоди, яка унеможливлювала торгівлю органами та інші зловживання. Як наслідок, більшість наших громадян не готові «підписатися» на органне донорство. Згоду на вилучення органів після смерті людини можуть дати її родичі, але в переважній більшості випадків лікарі отримують відмову: біль втрати близької людини сильніший за бажання комусь допомогти. Через це виник дефіцит донорських органів — трупного донорства в Україні фактично не існує. Немає посмертного донорства — немає трансплантології.

Свою частку в упередженості українців щодо органної трансплантології внесли й скандали про «чорних трансплантологів». Періодично у ЗМІ з’являються страшилки про зникнення людей і розбір їх на органи. Трансплантологи переконують, що сама ідея підпільної пересадки органів в Україні — абсурдна. Адже, за словами головного трансплантолога МОЗ України Олександра Ніконенка, від моменту забору органів до операції із трансплантації серця має минути не більш як три години, підшлункової залози та печінки — 12, а нирка псується за добу.

В. о. міністра здоров’я України Уляна Супрун зазначила: «Понад 6 тис. українців з нирковою недостатністю продовжують залишатися залежними від гемодіалізу — дорогої процедури, без якої людина з нирковою недостатністю приречена. Уляна Супрун зауважила: за одного пацієнта, який отримує гемодіаліз, держава має заплатити 350 тисяч гривень щороку, “а коли робимо операцію — приблизно 50 тисяч гривень на саму операцію і в межах 100 тисяч кожного року, щоб оплачувати ліки, потрібні після операції (імуносупресанти, — препарати, які пригнічують імунітет, запобігаючи відторгненню трансплантованого органа. — Авт.)”. “У межах проекту зможемо проводити трансплантацію нирок в Україні і, відповідно, рятувати та поліпшувати якість життя багатьох наших громадян”, — каже пані Супрун. Медичні центри, які мають ліцензії на трансплантацію, є у Києві, Харкові, Одесі, Запоріжжі, Львові. У межах проекту вже з 2018 року передбачене проведення трансплантації нирок.

1986 року у Львівській обласній клінічній лікарні було створено єдиний на Західній Україні Центр трансплантації нирки та хронічного гемодіалізу, де провели понад 140 пересадок нирки. Але в 1999-2000 рр. робота закладу припинилася. Операції з пересадки нирки проводять лише від родинного донора, — чоловік або дружина, і рідних по крові — від батьків до племінників. Нема права пересаджувати органи двоюрідних родичів чи особи, яка добровільно погодилася на донорство.

Та й та кількість трансплантацій, які на сьогодні виконують в Україні, становить менше 10% від реальної потреби. Тим часом пересадки серця в Україні потребують 500-1000 осіб на рік, печінки — 800-1200, нирки — 1500-2000.

Трансплантологію підтримує Католицька церква. Світ облетіли слова Папи Римського Івана Павла ІІ: «Залишайте свої органи на землі, Богові потрібна лише ваша душа».

Практикуючий сімейний психолог Алла Бачук вважає: «Запровадження презумпції згоди на трансплантацію органів після смерті з гуманістичної точки зору — справа шляхетна. Для того, щоби впровадити презумпцію згоди в нашому суспільстві, потрібна широка просвітницька робота. З огляду на недовіру людей до будь-яких органів влади, існуватиме немалий страх і щодо цієї новації. Проте, якщо ми прагнемо до розвитку й благополуччя, потрібно здолати цей страх, недовіру та упередження».