Міжнародне весілля у карпатській стодолі

Подаровані кошти молодята витратять на придбання... ферми

28-річний нащадок австрійських фермерів Томас Гуемер поєднав свою долю з українкою Олею не у рідних Альпах, а у далеких Карпатах, на півдорозі між її батьківською хатою і своєю. Каже, полюбив ці місця і тамтешніх людей до безтями. Саме там зустрів своє кохання.

Томас навчається у столиці Австрії на бакалавраті Університету органічного сільського господарства, займається проблемою родючості ґрунтів, мріє вирощувати продукти без “хімії”. У цьому ж виші гризе граніт західної науки і Ольга з Полтави. Кілька років тому дівчина зі своїм колишнім хлопцем-українцем розводила два десятки буйволів у закарпатському селі Вертеп біля Хуста. У 2012-му туди на виробничу практику приїхав зі своєю колишньою дівчиною австрієць Томас. Хотів подивитися, як виробляють моцареллу та ще чотири види сирів з молока екзотичних тварин. Їх доглядальницю оцінив як гарну жінку — не більше того…

Жодних романтичних планів щодо неї не виношував. Через рік молодого австрійця послали освоювати ази виноградарства у Грузію. За збігом обставин туди з України скерували і Олю. На той час серця обох були вже вільні. На другий день їхньої нової зустрічі збагнули, що жити одне без одного не зможуть.

- Ми випадково опинилися разом, але відразу розумілися без слів: чи коли розбивали намет, купували продукти, чи коли збирали горіхи, які викидало на берег море, — згадує Оля.

Томас доповнює:

- Як тільки моя мама вперше побачила наречену-українку, сказала: “Гарна дівчина! Тільки чому, сину, ти не хотів почекати, щоб їй виповнилося 18?”. А Олі на той час було вже 24... До речі, вона — друга українка у нашій сім’ї. У 2012 році мій брат працював в УЄФА на чемпіонаті Європи з футболу. Волонтером на ЄВРО була і українка Марія. Познайомилися. Брат запропонував їй одружитися...

Томас довго вибирав місце для весілля з Олею. Знайшов його через Інтернет. Людині, яка любить все натуральне, до вподоби були не модні та помпезні ресторани, а оазис дикої природи, де могли би гарно відпочити рідня і гості. Таку місцину надибав у селі Долинівці Сколівського району, неподалік траси Київ-Чоп, на бойківському обійсті, де колись господарювали ґазди Скарбінці. Нині життя у нього вдихають креативні внуки — Олег Головацький (відомий фотограф, роботи якого вразили молодят), його брат Ігор (ресторатор з італійським досвідом) та їхні “половинки” Тетяна і Віра. Спадкоємці діда Юрка зберегли і, не порушуючи карпатського стилю, обновили його дерев’яну хату, простору стодолу з бамбетлями, лавами, цебриками, скринями, глечиками та іншими старожитностями. Саме у цій карпатській господі народилася нова українсько-австрійська родина Гуемерів.

На “інтернаціональне” весілля у Долинівці прибуло 120 гостей з Австрії і півсотні українців. Пропонували всім апартаменти у готелі неподалік, однак половина іноземців захотіла ночувати просто неба, у наметах біля річки Сможанки (там, до речі, охолоджували святкове пиво). Стодолу, де відбувалося вінчання, прикрасили пахучими вінками із засушеного зілля і злаків. Такими ж були підсвічники на столах. Квітів насушила Оля, з Австрії привезла колосся тамтешньої пшениці. За сценарієм, написаним нареченою, весілля справляли за українськими звичаями столітньої давності. Обрядові співи заводили шість етнографів з Києва, Львова, Рівного. Від молодого, що живе у селі Швамінг (федеральна земля Каринтія на півдні Австрії), прибула у Долинівку фольклорно-танцювальна група. Альпійcьких ріжків зі собою не брали, але одягли шкіряні шорти, капелюхи. Грали на губній гармоніці та “чортовій скрипці”. Так називають всі побутові речі, які є вдома у кожного австрійця, включаючи дерев’яну пральну дошку. На додачу забавляли гостей дві симпатичні австрійки, які виконували запальні мелодії на гітарі та саксофоні. Не обійшлося без весільних ігор. Одна з них — “забирання молодої”. Суть її у тому, що наречений має до своєї мети подолати три перепони: знайомих, родичів і дівчат, які його не пускали до коханої. Була і козацька забава із шапками...

Столи у долинівській стодолі вгиналися від наїдків-напитків. Серед іншого, подавали австрійську страву, схожу на полтавські галушки. Гості смакували кількома видами сирів, що їх за швейцарською, бельгійською технологіями варили у карпатських сироварнях. Було багато вегетаріанських страв, бо кілька десятків іноземців вживають лише рослинну їжу. Не вносили традиційного весільного торта, зате був коровай і багато печива, яке напекли тітоньки Томаса. Серед цієї смакоти — листкові трубочки з білковим кремом і кекси з мосту (яблучного вина).

Гуляли три дні. У суботу запланували за чарками знайомство гостей. У неділю — офіційні процедури і основну забаву з дискотекою. А у понеділок були “поправини”. Гості з обох сторін розповідали, що подіб­ного дійства з піднесеною аурою ще не бачили...

Кореспондент “Високого Замку” поцікавився у Томаса: чи не занадто довго гуляли на його весіллі? Бо вважається, що на Заході забави справляють скромно, з обмеженою кількістю запрошених...

- Ви не знаєте австрійців! — парирує Томас. — Недавно мій друг, голова фермерського товариства, запросив 500 гостей. Щоправда, прийшло 350. Аграрії закололи бика, смажили його на грилі, щоб почастувати всіх м’ясом!

- А що в Австрії заведено дарувати подружжю?

- Обов’язково — білий весільний хліб, — вводить у курс справи Томас. — Дарують усе, що потрібно молодій сім’ї для дому. Наречений складає список таких товарів, заносить його у кілька крамниць. Майбутні гості з цього переліку вибирають щось, розплачуються. Продавці викреслюють ці пункти. Інші гості купують щось інше зі списку...

- А ви його складали?

- Ні. У своїх запрошеннях ми натякали гостям, що краще було би подарувати гроші. За весільні кошти плануємо купити в Австрії “органічну” ферму і почати власний бізнес.

- А чому не в Україні?

- У вас складно працювати. Через заплутане законодавство, чиновницьку бюрократію і побори. Щоб стати у вас на ноги, потрібно мати у користуванні понад тисячу гектарів землі. В Австрії фермеру достатньо і 20 га, щоб жити гідно.

А ще Томас вважає, що деякі наші краяни залишають після себе багато сміття на відпочинку, забуваючи, що всі ми — діти природи...

Та про наші домашні негаразди згадує між іншим. Основна розмова — про те, що в Україні його приємно дивує.

- Подобаються ваші люди! Вони — щирі, відкриті. Рік тому ми сплавлялися по Дністру від Галича до Хотина — по дорозі місцеві жителі пригощали яблуками, сметаною. Ми збиралися розплатитися із селянами, а вони навіть не хотіли про це чути... Пробили човен — допомогли відвезти його на ремонт до Івано-Франківська, прийняли на нічліг.

Багато з цих вдячних слів Томас вже вимовляв українською…

Фото Олега ГОЛОВАЦЬКОГО

Сколівський район,

Львівська область