Війна доганяє солдатів і вдома...

“Я і мої друзі ніяк не віримо, що така світла, красива, мужня людина могла добровільно відійти... — каже кореспонденту “Високого Замку” Галина Кузьменко, колишня колега Богдана Павлика (21 серпня йому мало би виповнитися 36 років). — Його на фронті називали “Маестро”. Влучний псевдонім! — бо вмів “диригувати”, керувати людьми. Різав правду-матку. Не всім це подобалося. Можливо, не зміг перенести якоїсь образи?..”.

Перед своєю смертю колишній учасник АТО (у 2015 році був ротним у добровольчому батальйоні “Січ”, воював в Авдіївці, Пісках) отримав звістку про загибель на Донбасі побратима, молодого хлопчини. Сильно переживав через це. А кілька днів перед тим його “вивела із себе” відмова депутатів Турківської міськради виділити для учасників бойових дій закинуту земельну ділянку. Саме на ній, на єдиній яблуньці у куті пустиря, що при в’їзді у місто, і закінчив земний шлях цей воїн...

- Розмовляв з Богданом незадовго перед його смертю, — згадує інший учасник АТО Микола Коноваленко. — Сиділи у нашому музеї, говорили про війну, про владу. Міськрада слала нам відписки, що вільних ділянок землі для АТОвців немає. Ми зайнялися цим питанням і знайшли. На одній із них зараз висипають будівельне сміття... Богдан з хлопцями-фронтовиками прийшли на сесію. Земля мала бути не для нього — для побратимів. На фронті воював за Україну, а тут — за своїх пацанів, щоб отримали те, що належить за законом. На сесії сказали, що не дадуть землі у тому місці, бо там буде відпочинкова зона. Хоча є березнева постанова суду про те, що на пустирі має бути забудова. Кажучи про відпочинкову зону, влада лукавить, бо водночас розтранжирює міський парк... Депутатську відмову і смерть учня Бодя взяв надто близько до серця. Одне на інше наклалося.

На відкриття музею АТО у Турці Богдан Павлик (зазвичай його всі кликали по імені й по батькові — “Богдан Богданович”) приніс майже всю свою бойову амуніцію: бронежилет з хрестиком-оберегом, плащ-накидку, антимоскітну сітку, маскувальний одяг — “кікімору”. А ще — осколок снаряда, який під час ворожої танкової атаки пролетів біля голови і застряг у стіні. Узяв його собі на пам’ять. На фронті пощастило вижити...

— Богдан Богданович був справжнім військовим, — ділиться спогадами ще один його бойовий побратим по “Січі”, молодий історик Михайло Галущак. - Армієць без армійських “затягів”, коли наказують безцільно марширувати чи фарбувати траву перед приїздом начальства. Головне для нього було виконати бойове завдання. Допомагав молодим. Я у 2015-му прийшов на офіцерську посаду без армійського досвіду, за плечима була лише військова кафедра. Тож ротний посвячував мене у всі ази служби, взаємостосунки у колективі. Якось з Авдіївки переїжджали в інше місце, у напрямку тилу. Взяли зі собою лише пістолети, заскакуємо у машини. А він: “Ви що гоните? Ану, біжіть по автомати! Що ви зробите з вісьмома кулями, коли з-за куща диверсанти вискочать?”. Казав нам: найгірше на війні — розслабленість. Раз пощастило, бо не стріляють, другий. На третій кажеш собі: “Бронік” занадто важкий”, і не одягаєш його. А тут — прилетіло... Змусив нас Богданович одягнути всю бойову екіпіровку...

Свого часу Богдан Павлик був експертом-криміналістом у міліції, десантником. Виконував миротворчу місію в Іраку. Працював у режимному відділі слідчого ізолятора у Львові, на Городоцькій, 20. На фронті єдиним з добробатівців був удостоєний ордена Данила Галицького, його Богданові вручав президент. Після повернення з війни ротний став охоронцем. Потім роботи не мав. Хотів продати машину, виробити біометричний паспорт і поїхати на заробітки за кордон...

Ми запитали у Михайла порад для тих, хто повертається з фронту у мирне життя. Що і хто має робити, щоб ці, вражені війною хлопці, не робили хибних кроків?

— Кожній людині треба дати віру, наповнити життя сенсом. Не залишати її наодинці зі своїми проблемами, бодай перші три місяці. Найпершими порадниками можуть бути священики. Релігія дає прості відповіді на складні питання. Не треба фронтовиків жаліти, ставитися до них як до калік. Краще завантажити їх роботою. Коли працюєш, у голову не лізуть погані думки. Якщо у воїна все гаразд буде в сім°ї, буде улюблена справа, він швидко адаптується до нового-старого життя.

Ховали Богдана Павлика з усіма почестями, із священиком. Віддати йому останню шану приїхали друзі-АТОвці, які разом воювали. З представників влади, за словами Миколи Коноваленка, не було нікого — кажуть, поїхали відзначати “Бойківські фестини”. Був лише депутат облради Андрій Тягнибок, брат керманича “Свободи”. “Богданович” був його командиром у “Січі”. Біля могили свого ротного Тягнибок з особистої зброї дав прощальний салют...

Коментарі для «ВЗ»

Геннадій КОГУТ, міський голова м. Турки

Не треба пов’язувати смерть Богдана Павлика із земельним питанням на сесії. Своє рішення депутати міськради ухвалили законно. Його, до речі, підтримав депутат, який є учасником АТО. Він був проти виділення ділянки у цьому місці, оскільки його часто затопляє повенева вода. Питання землі для наших воїнів не закрито. Я попросив АТОвців повторно написати заяву, від імені громадської організації, і ми його розглянемо.

Оксана ЛЕСЬКІВ, психолог-психотерапевт

Посттравматичний стресовий розлад — це бомба уповільненої дії. Людина може не надати цьому значення на війні, але після повернення у мирне життя ця “бомба” її “доганятиме”. Вберегтися від цього неможливо. Такі наслідки війни. Щоб їх не було, треба зупинити війну...

Щоб мінімізувати післяфронтові душевні травми, воїнам треба звернутися до фахівця-психолога. На жаль, вони рідко це роблять. Добре прийти за підтримкою до священиків — бо йдеться про зболену душу. Воїни не можуть дати собі відповідей на багато запитань: “Чому загинув мій побратим?”, “Я відвернувся — а його вбили”, “Я не встиг до нього — він помер”... Вдома воїни бачать, як люди у війну веселяться, і це нові переживання, які погано впливають на психіку...

Як мають поводитися з демобілізованими рідні, близькі, друзі? Від них має йти любов і повага. І не треба задавати воїнам дурних запитань, які повертатимуть їх у війну...

А тим часом...

За даними Військової прокуратури України, близько п’яти сотень із 280 тисяч учасників АТО вчинили самогубство. Інша сумна статистика: із 2,5 млн. солдатів США, які брали участь у війні у В’єтнамі, наклали на себе руки понад 100 тисяч військових...

м. Турка,

Львівська область