Лише Софії Ротару вдалося знайти «Червону руту»…

7 серпня зірка української естради відзначила 70-річний ювілей!

7 серпня особисто привітати Софію Ротару мали можливість лише син з невісткою і онуки співачки. Родина відпочиває на італійському курорті.
7 серпня особисто привітати Софію Ротару мали можливість лише син з невісткою і онуки співачки. Родина відпочиває на італійському курорті.

Важко уявити, що цій вічно молодій і талановитій жінці 7 серпня виповнилося 70 років. Артистка, яка народилася у буковинських Маршинцях, з дитинства заявила про себе як майбутню зірку особливої величини. Всенародна любов і слава до Софії Ротару прийшли після виконання пісень відомого українського композитора Володимира Івасюка. “Червона рута” у її виконанні стала справжнім хітом, який досі співає не одне покоління.  У її репертуарі — понад 500 пісень. Свої твори Софії Михайлівні з любов’ю дарували відомі композитори — Левко Дутківський,  Ігор Поклад, Руслан Квінта… Для них усіх вона просто Соня, артистка, у якої нема манії величі, відчутнє почуття помпезності, зате є велика любов до своєї країни, до родини і свого народу.

Ігор Поклад, український композитор, народний артист України

– Як співає Соня, я вперше почув, коли їй було  14 років, а мені майже 20. Я тоді формував ансамбль “Мрія”. У колишньому палаці “Жовтневий” (тепер — “Україна”. — Г. Я.) саме проходив звіт творчих колективів і солістів Чернівецької області. Я випадково туди потрапив. І почув дуже незвичний голос дівчини. Не міг сам собі повірити, що дитина у 14 років може так співати! Коли закінчилася пісня, побіг за лаштунки. Похвалив її. Розповів, що шукаю солістку, тож із задоволенням можу її взяти в ансамбль “Мрія”. Думав, вона зрадіє. Знаєте, що ця дівчинка мені тоді відповіла? “Ігоре, у мене інші плани!”. Соня у своєму юному віці вже тоді розуміла, чого вона хоче у цьому житті, де вона мріє співати.

Незабаром  доля нас звела ще раз, — продовжує Ігор Дмитрович. — Вже зараз не можу пригадати, з якої пісні розпочалося наше близьке знайомство, бо моїх пісень Соня співає дуже багато. Неодноразово гостювала у мене вдома. Потім був такий період, коли Соня захворіла і довго не співала. Пригадую, був у мене звітний концерт у Палаці спорту, приурочений моєму 60-річному ювілею.  Написав спеціально для неї кілька авторських пісень і попросив виступити на моєму творчому вечорі. Вона страшенно хвилювалася. Уявляєте, людина, яка має таку шалену популярність, хвилюється перед кожним концертом. І тоді  хвилювалася, бідкалася, що довго не співала… Соня ніколи не “звіздиться”, а щиро переживає за кожен свій виступ, ніби співає вперше. Звісно, вона заспівала чудово. Я ніколи не дивувався, як вона співає, бо це феномен. Мене дивувало, як вона хвилювалася.  Прожити таке щасливе артистичне життя, мати за плечима тисячі виступів, — і так переживати?! Перед кожним виходом Соня хвилюється, як першокласниця.

Соня — надзвичайно скромна людина. Пригадую, у Палаці “Україна” мав бути якийсь концерт. Ми домовилися, що заїду за нею у готель “Україна”, і вже разом поїдемо на концерт. Соня каже: “Ігоре, а чого ми поїдемо? Давай краще перейдемося пішки”. І ми пішли. Її ніхто на вулиці не впізнавав. Коли ми підійшли до Палацу, там вже був гурт людей, які хотіли першими побачити зірок. У це важко повірити, але охорона не пропускала, ані мене, ані її. Не впізнали! Зате якась “звіздичка” маленька приїхала у супроводі амбалів-охоронців на фешенебельному авто. “Пропустіть! Дайте дорогу!”, — розсували вони людей. І це дівча гордо, з високо задертою головою, покрокувало до входу. Соня, натомість, була без охорони… Зірка світового рівня змушена була зачекати, поки пройде те дівча, і лише тоді охорона пропустила нас.

 Сцена не зіпсувала ані душі Соні, ані її щирого серця. Це — рідкісна артистка. Популярність їй не нашкодила. Вона на диво скромна людина, домашня… Згадав смішний випадок, коли Соня гостювала у нас вдома. Моя дружина напекла пиріжків, Соня відмовилася, мовляв, тіста не можна. Але ті пиріжки так гарно виглядали на столі, аромат стояв на всю кімнату. “Толю, звернулася до чоловіка, а коли у мене наступний концерт?”. Коли почула від Євдокименка, що у запасі два тижні, зраділа, і лише тоді почала їсти пиріжки. Мала ще час для схуднення.

Дипломна робота Алли Дутківської (1970 р.) — перший стилізований концертний костюм для естрадної співачки. Після демонстрації на Всесоюзній виставці у Ленінграді сукню було передано у Вижницький музей.

Левко Дутківський, композитор, народний артист України

– Якось мені сказали: “А чого це Софія Ротару не співає українською?”. Пригадую, у 1991 році був концерт, для якого моя дружина Алла робила костюми. І для ансамблю “Червона рута”, і для танцювального колективу, і для оркестру.  Ну і, звісно, для Соні. Там цілий відділ Софія Ротару співала українською. Тоді я відповів: “Чи є такий співак, який би хоч з однією українською піснею вийшов на центральне телебачення у Москві, і його би пропустили? Не треба її ображати. Вона співає багатьма мовами”.

– Ваша дружина і для фільму “Червона рута” пошила для Ротару костюм…

 – Тоді ще не було пісні “Червона рута”. Моя Алла пошила експериментальний костюм для співачки, яка мала зіграти у фільмі. Хоча ще тоді не знала Ротару. Коли у 1971 році почали знімати фільм, у Соні не було концертного костюма. І ми тоді згадали про це плаття. Василь Зінкевич на таксі поїхав його забрати, щоб Соня приміряла. Уявляєте, Соня його одягнула, і не треба було нічого зшивати чи, навпати, розширювати. Все було зроблено, ніби за її мірками.

– Вас називають батьком “Смерічки”. Софію Михайлівну запрошували до себе?  

– Після зйомок телефільму заступник директора Чернівецької обласної філармонії Пінхас Фалік запропонував мені разом зі “Смерічкою” та Софією Ротару перейти на професійну сцену у філармонію. Однак, порадившись з учасниками „Смерічки”, ми вирішили залишитися у Вижниці. А  чоловікові Софії, Анатолію Євдокименку, запропонував створити свій ансамбль і назвати його, як і телефільм, “Червона рута”. Наприкінці 1971 року новостворений ВІА “Червона рута” з солісткою Софією Ротару, взявши за основу свого репертуару популярні пісні ансамблю “Смерічка”, поїхав у свій перший концертний тур. Нині вважаю, що, напевно, зробив помилку, можливо, „Смерічка” з Василем Зінкевичем, Назарієм Яремчуком і Софією Ротару була би неперевершеною на той час не тільки в Союзі. Але ж хто не помиляється… У творчості все може бути.

– Дехто дорікає, що колишні співаки тепер також співають “під фанеру”. До таких Софія Ротару належить?

– Кілька років тому я був у Чернівцях на концерті, де Соня давала сольний концерт на два відділи. Усі пісні співала наживо. Я ще тоді сам здивувався: стільки енергії і сили вона вклала у цей концерт! Не перестаю дивуватися її працездатності, таланту і людяності. Звісно, якщо збирати стадіони, там без фонограми не обійтися. Або треба мати таку апаратуру, як у Пола Маккартні під час концерту у Києві…  Не розумію людей, які, пробачте, люблять закинути їй якусь злорадну шпильку. Це заздрість! Бо другої такої Соні, мабуть, в Україні нема! Дивився недавно її концерт в Азербайджані. Можу тільки казати гарні слова — молодець, красива жінка, з неперевершеним голосом і талантом! Коли я написав пісню “Жива вода”, яку я, як звукорежисер тоді Чернівецького ТБ, записував на студії, Ротару приїхала з ансамблем “Червона рута”. Ми нову пісню за третім дублем записали! Так може тільки Соня!

Руслан Квінта, співак, композитор, музичний продюсер

–  Ми познайомилися у 2000 році, на студії Mamamusic. Я там працював. Спочатку була випадкова зустріч з її сином Русланом.  Але вона виявилася значущою у моєму житті. Руслан Євдокименко сказав, що вони шукають музичний матеріал. З Віталієм Куровським ми написали пісню. А  коли прийшли до студії, де мав зіграти цю пісню, побачив Софію Михайлівну.  Я тоді страшенно розхвилювався, але все ж таки якось криво  награв її. Це була наша перша пісня із Софією Ротару під назвою «Забути». Відтоді наша співпраця триває. Того дня я витягнув свій щасливий квиток!

–  Як це – працювати з такою мегазіркою? Чи вимоглива вона?

– Люди, які працюють зі Софією Михайлівною, важливі для неї. Це люди, якi щось для неї роблять. Ротару оберігає цих людей. Я належу до їх числа.  Вона може ревнувати, коли працюю з іншими артистами, з якими їй би не хотілося, щоб я співпрацював. Проте завжди ми отримуємо від Софії Ротару теплі слова, подяки, подарунки, а також нагороди, які вона привозить за наші пісні.

– Візитівкою Ротару стала пісня “Калина”, яку ви написали для неї. Що вас надихнуло на написання цього шедевра?

– Софія Ротару.  Співачка давно мріяла про пісню, яку б співали не лише в Україні, а й за кордоном. Таку, як “Червона рута”. Вона неодноразово казала: “Ну, де ж моя нова “Червона рута”?”. Якось я їхав у машині, і мелодія прийшла мені в голову. Я зупинився, записав на телефон і поїхав прямісінько на студію. Показав Куровському, він почав строчити вірші: “Одна калина за вікном, одна родина за столом…”. Коли пісня була готова, ми запросили Ротару до студії. Вона не сприймає на слух нові композиції по Інтернету. Автор має сидіти перед нею за роялем і виконати те, що створив. Перед її приїздом руки у мене тремтіли від хвилювання, бо пісня, на перший погляд, здалася мені надто простою. “Чудово!” — вигукнула Софія Михайлівна, коли затих останній акорд. Потім треба було зробити таке ж чудове аранжування. Жан Болотов запропонував шість варіантів, однак жоден з них Ротару не прийняла. Куровський не витримав і каже: “Візьми і сам зроби. Лише ти, як автор, можеш сповна відчути цю пісню”. І мені це вдалося. “Калина” отримала премію “Пісня року” у Москві. Я стояв за лаштунками, розговорився зі співаком Прохором Шаляпіним. Коли він почув, що автор “Калини” я, втратив дар мови: “Як? А я думав, що автор давно помер!”.