Квітка на камені, або ж Місто сонця
Так називають перлину архітектури – Кам’янець-Подільський.
Попри те, що цвіт папороті шукають у Купальську ніч з 6 на 7 липня, туристична фірма “Карпатія-Галич-Тур” вирішила це свято з обрядовим дійством “пересунути” у календарі на два дні пізніше. І шукати судженого там, куди припливе віночок, дівчата і жіночки зі Львова мали дуже широкі можливості. Оскільки вибрали для цього не маленький ставок у якомусь глухому селі, а ріку Дністер, що впадає у Чорне море...
Наш екскурсійний автобус взяв курс на один із найсильніших туристичних магнітів України - місто Кам’янець-Подільський. І не лише для того, аби пускати віночки на воду саме з цього міста. А тому, що Кам’янець-Подільський посідає третє місце в Україні, після Львова і Києва, за кількістю історичних пам’яток. Його справедливо називають одним із чудес України. Це одне з найдавніших міст, у якому “зібралися” понад сто видатних пам’яток історії, що відображають культури семи народів.
Квітка на камені — так колись казала про Кам’янець-Подільський Леся Українка. А через те, що герб міста — це усміхнене золоте сонце з 16 променями, місто отримало назву “Місто сонця”. це місто ще відоме як місто-фортеця, що здобула світову славу. Сам Кам'янець складається з двох частин - Нового міста (сучасного адміністративного центру) і Старого міста, що стало музеєм просто неба, де кожна будівля має свою легенду і зберігає якусь таємницю. В одній з них, за легендою, жила наречена Богдана Хмельниць- кого Розанда, в іншій зупинявся Петро І...
Місто було засноване на кам’янистому півострові, який омиває ріка Смотрич. Глибокий 50-60-метровий каньйон ріки надійно захищав старовинне місто з трьох боків, а з заходу потужним форпостом на шляху слугував Старий замок, що є однією з “родзинок” Кам’янця-Подільського і зберігся ще з часів Київської Русі.
Перша згадка про Старий замок датується 1374 роком. За легендою, у 1620 році Осман ІІ, зайнявши Хотин, кинув погляд і на Кам’янець-Подільську фортецю. Переправивши своє 200-тисячне військо через води Дністра, він підійшов впритул до фортеці. Її неприступність глибоко вразила правителя. Оглянув султан височезні стіни та ще й довколишні скелі і замислився.
— Хто побудував це місто-фортецю? — запитав у своїх вояків.
— Аллах побудував, — відповіли яничари.
— Якщо Аллах побудував — тільки Аллах зможе взяти!
Промовивши такі слова, Осман ІІ дав наказ своєму війську повертати назад.
Кому тільки за час існування не належав Старий замок! Окрім турків, ним володіли литовські і польські князі... Розповідати про красу та історичну цінність одинадцяти веж замку нема сенсу — це все треба бачити на власні очі. Серед найпопулярніших об’єктів комплексу є так звана Боргова яма. За давніми переказами, сюди саджали тих, хто надто довго не міг чи не хотів віддавати позичене. Мабуть, зі співчуття сучасні туристи щедро закидали монетами чоловіка (муляж), який досі там пребуває.
Серед багатющої колекції пам’яток архітектури особливої уваги заслуговує комплекс катедрального костелу Петра і Павла. Цьому унікальному храму, за переконанням нашого гіда, немає рівних в Україні. У чому його унікальність? У поєднанні того, що, здавалось би, неможливо поєднати: католицького костелу, турецького (мусульманського) мінарету та Матері Божої на ньому.
Після захоплення Кам’янця турками у 1672 році катедра була перетворена на головну мусульманську мечеть. До західного боку прибудували мінарет заввишки 36,5 метра. Його основою стала каплиця XVI століття у вигляді куба, яку турки заклали камінням, а зверху встановили округлу двадцятиметрову вежу зі 145 гвинтовими кам’яними сходами всередині та балконом нагорі, з якого п’ять разів на добу муедзин закликав до молитви. Всі прикраси та начиння, які були в костелі, турки знищили. Також вони вивезли за місто кістки християн, похованих на цвинтарі біля катедри. І лише наприкінці XVIІ століття мечеть знову переосвятили на костел. А ще через століття на мінареті встановили статую Богородиці.
Зараз костел діючий. Там відправляють Службу, під час якої грає орган. Коли ми увійшли всередину, римо-католицькі священики хрестили дітей.
Одного дня буде замало, щоб побачити усі архітектурні пам’ятки Кам’янця-Подільського. Однак найцікавішим пунктом у цьому регіоні є, безумовно, ріка Дністер. З давніх-давен річка слугувала торговим шляхом для торгових караванів, що рухалися із земель Польщі та Русі до Молдавії, Валахії (Румунії) та Туреччини і виходили в Чорне море. Плавання річкою було важким — часто плавзасоби доводилося тягти волоком та обходити мілини і долати перекати, шукаючи течію. Дно річки кам’янисте, хоча в деяких місцях біля берега намул створив справжні поля багнюки.
У наш час побачити тут корабель — скоріше диво, ніж правило. Хоча Дністер - третя за довжиною річка країни (і більша її частина - 1362 км тече територією України). Середня глибина Дністра сьогодні — 3-5 метрів.
Коли ми з Кам’янця-Подільського звернули на дорогу, що веде у село Устя, на нас чекала ще одна цікава подорож вздовж вирубаних рікою каньйонів. Команда кораблика підготувала для нас сюрприз - як тільки ми під “Козацький марш” відчалили від берега, “корабельний кок” почастувала усіх смачнющою рибною юшкою. Попри те, що подорож, згідно з графіком, повинна була тривати лише годину, директор турфірми “Карпатія-Галич-Тур” Любов-Теодозія Микитка домовилася з “капітаном корабля”, і... наш катер причалив до одного з берегів, де відпочивали люди з наметами. Капітан пояснив, що сталася поламка, тож доведеться трохи зачекати. Який ще кращий відпочинок можна придумати, ніж споглядання на тиху воду і височенні скелі навпроти. Один турист навіть мав час порибалити... Бо на Дністрі ніхто нікуди не поспішає. Тут нема адреналіну, лише — релакс.
Усе тут милує око, окрім доріг. Ось де відчуєте адреналін! Сказати, що тут погані дороги, чи назвати окремі її ділянки бездоріжжям — це нічого не сказати. Сільський гостинець у глухому селі, мабуть, легше переїхати, ніж намотувати кілометри цим мальовничим регіоном такими “автобанами”.
В Україні багато поганих доріг (окрім магістральних). Однак такої дороги, як Кам’янець-Подільський — Врублівці, мабуть, нема більше ніде у світі. Якихось 11 кілометрів наш автобус повз на, животі годину з хвостиком. ґрунтова дорога, вкрита 20-сантиметровими вибоїнами, які неможливо об’їхати. Вони — скрізь! По всій дорозі — вздовж і впоперек... Навколо — суцільна пітьма. Жодного знака на цій “трасі” нема! Мене охоплював жах від однієї думки, що ми ще довго будемо їхати, а потім водій скаже: “Мабуть, ми заблукали!”. Здавалося, цим дорожним тортурам не буде кінця. Аж раптом наче з-під землі виросли вогники, що блимали світлом у вікнах готельного комплексу “Ксенія”...
Як тільки музики заграли файну “польку з ґудзом”, втома і злість випарувалися. Ми святкували Івана Купала. А потім палили вогонь і пускали віночки на воду... Незаміжні дівчата мали значно більше шансів вийти до року заміж, ніж ті, хто кидав віночки у мілководні ставкові води. Дністер — довжелезний, і кудись той віночок віднесе. От тільки не впевнена, що хтось ходив у дрімучий ліс шукати цвіт папороті. Була глибока ніч, дерева співали колискову, навіть місяць втомився і заховався у хащах, щоб трохи перепочити...
Редакція газети “Високий Замок” дякує туристичній фірмі “Карпатія-Галич-Тур” за організацію цікавої подорожі.
Фото автора
Кам’янець-Подільський
