Хресна дорога Ореста Скопа

Неповторні “Козаки Мамаї” є візитною карткою видатного українського художника, заслуженого діяча мистецтв Ореста Скопа. Козак Мамай — це народний герой, мужній воїн, мудрий і вірний товариш... Орест Скоп малює своїх Мамаїв такими, яким є і він сам — чесними, світлими, щирими.

Однак не лише армією Мамаїв, яка налічує понад 300 полотен (!), може похвалитися геніальний митець. Він — автор унікального іконостаса та проекту інтер’єру церкви Воскресіння Христового у селі Віжомля Яворівського району, що на Львівщині. Над іконостасом та Хресною дорогою художник працював 15 років. Своє духовне “дитя” пан Орест показав родині, друзям і знайомим на ювілейний день народження, який відсвяткував 6 липня.

Коли я увійшла до храму, була настільки вражена, що забула змовити “Отче наш...”. Ікони і царські ворота, які ми звикли бачити у храмах у темній бордовій і коричневій гамах, вигравали яскравими барвами, від чого на душі ставало ще світліше: такою була мрія Ореста Скопа, щоб все було світлим, як вітражі Валерія Шаленка, і щоб до церкви хотілося йти. Дубові рами до образів та іконостас за проектом Ореста Скопа втілили у життя майстер Володимир Іванишин і учні Янівського художнього професійно-технічного училища.

— Пане Оресте, чому вибрали церкву саме у Віжомлі?

- Коли цю церкву будували, нею опікувався Володимир Мусянович (науковець, академік інженерної академії України. — Г. Я.). Громада звернулася з проханням, щоб хтось із львівських митців взяв на себе відповідальність за внутрішнє оформлення храму. Я зробив загальний проект, Володимир Іванишин зайнявся різьбою, а Валерій Шаленко — вітражами. У 2004 році було перше посвячення нижнього ярусу і частини вітражів. Відтоді методично, частинами доробляли. Однією з останніх стала Хресна дорога, над якою працював понад рік.

- Що у цій роботі за 15 років далося найважче?

- Найважче йшла Хресна дорога, бо робив море екскізів, щоб знайти свій, неповторний шлях. Коли почав ці малюнки переводити у живопис, знову щось змінював... Хресна дорога у мистецтві мала важкий шлях. Але важкий шлях є для того, щоб потім картини легко сприймалися. Це — 14 картин. Завершує Хресну дорогу 15 картина Воскресіння Христового, яка висить за престолом.

Ми звикли до того, що Хресна дорога — на подвір’ї, навколо церкви. У храмі села Віжомля Хресна дорога — це 14 полотен, на кожному з яких окремі сюжети шляху на Голгофу Ісуса Христа. Як і на полотні, де зобразив Івана Хрестителя. Поруч — маленькі мініатюри з сюжетами. Це не просто образ, а ціла історія, з якої людина зможе зрозуміти, хто такий Іван Хреститель. Або образ Миколая Чудотворця, де показано життя святого у різних мініатюрах, що є додатковим поясненням до кожної ікони.

Надійним плечем у цій складній роботі пана Ореста стала його кохана дружина Леся. Попри те, що пані Леся за фахом юрист, кохається у мистецтві.

- Коли ми познайомилися з Орестом, - розповіла журналісту “ВЗ” пані Леся, - він сказав, що у селі Віжомлі малює церкву. А мої батьки жили поруч - у селі Рогізно. Та коли під час Великої Вітчизняної війни згорів будинок мого батька, родина перебралася жити у Віжомлю. Мій тато малим ходив до маленької церкви, поруч з якою збудували нову. Тоді зрозуміла, що наше знайомство — це світлий знак.

- Як мешканці Віжомлі поставилися до того, що іконостас — не типовий, а сучасний?

- У будь-якій справі є прогрес. Українці колись розмовляли староукраїнською мовою, а тепер — сучасною літературною. Застарілі слова не вживаємо, але наша мова розвивається і йде вперед. Так було і з живописом, коли люди не мали такого спектру кольорів і змушені були змішувати дві чи три різні фарби, щоб вийшов новий колір. А тепер є стільки гарних яскравих кольорів, то для чого малювати сумними фарбами? Для чого копіювати? Треба створювати своє. Був такий момент, коли люди казали, що хочуть якнайшвидше закінчити церкву і навіть знайшли майстрів, які мали робити Хресну дорогу. Мій Орест через це страшенно переживав. Але ті майстри, які міряють свою роботу погонними метрами, коли приїхали і побачили, сказали: “Ми тут робити нічого не будемо. Це — авторська робота у церкві, не маємо права до такої високопрофесійної роботи торкатися”.

Настоятель церкви Петро Кривозірко вважає, що Ореста Скопа цьому храму прислав Всевишній. “Господь знає, куди привести людину”, - сказав отець.

Фото автора

Село Віжомля, Яворівський район