Хресна дорога Ореста Скопа

З нагоди 65-річчя відомий художник запросив гостей на представлення іконостаса у церкві, над яким працював 15 років.

Неповторні “Козаки Мамаї” є візитною карткою видатного українського художника, заслуженого діяча мистецтв Ореста Скопа. Козак Мамай — це народний герой, мужній воїн, мудрий і вірний товариш… Орест Скоп малює своїх Мамаїв такими, яким є і він сам — чесними, світлими, щирими.

Однак не лише армією Мамаїв, яка налічує понад 300 полотен (!), може похвалитися геніальний митець. Він — автор унікального  іконостаса та проекту інтер’єру церкви Воскресіння Христового у селі Віжомля Яворівського району, що на Львівщині. Над іконостасом та Хресною дорогою художник працював 15 років. Своє духовне “дитя” пан Орест показав родині, друзям і знайомим на ювілейний день народження, який відсвяткував 6 липня.

Коли я увійшла до   храму, була настільки вражена, що забула змовити “Отче наш…”.  Ікони і царські ворота, які ми звикли бачити у храмах у темній бордовій і коричневій гамах, вигравали яскравими барвами, від чого на душі ставало ще світліше: такою була мрія Ореста Скопа, щоб все було світлим, як вітражі Валерія Шаленка, і щоб до церкви хотілося йти. Дубові рами до образів та іконостас за проектом Ореста Скопа втілили у життя майстер  Володимир Іванишин і учні Янівського художнього професійно-технічного училища.

– Пане Оресте, чому вибрали церкву саме у Віжомлі?

— Коли цю церкву будували, нею опікувався Володимир Мусянович (науковець, академік інженерної академії України. – Г. Я.).  Громада  звернулася з проханням, щоб хтось із львівських митців взяв на себе відповідальність за внутрішнє оформлення храму. Я зробив загальний проект,  Володимир Іванишин зайнявся  різьбою, а Валерій Шаленко — вітражами. У 2004 році було перше посвячення нижнього ярусу і частини вітражів. Відтоді методично, частинами доробляли. Однією з останніх стала Хресна дорога, над якою працював понад рік.

— Що у цій роботі за 15 років далося найважче?

— Найважче йшла Хресна дорога, бо  робив море екскізів, щоб знайти свій, неповторний шлях. Коли почав ці малюнки переводити у живопис, знову щось змінював… Хресна дорога у мистецтві мала важкий шлях. Але важкий шлях є для того, щоб потім картини легко сприймалися. Це — 14 картин.  Завершує Хресну дорогу 15 картина Воскресіння Христового, яка висить за престолом.

Ми звикли до того, що Хресна дорога — на подвір’ї, навколо церкви. У храмі села Віжомля Хресна дорога — це 14 полотен, на кожному з яких окремі сюжети шляху на Голгофу Ісуса Христа. Як і на полотні, де зобразив Івана Хрестителя. Поруч — маленькі мініатюри з сюжетами. Це не просто образ, а ціла історія, з якої людина зможе зрозуміти, хто такий Іван Хреститель. Або образ Миколая Чудотворця, де показано життя святого у різних мініатюрах, що є додатковим поясненням до кожної ікони.

Надійним плечем у  цій складній роботі пана Ореста стала його кохана дружина  Леся. Попри те, що пані Леся за фахом юрист,   кохається у мистецтві.

— Коли ми познайомилися з Орестом, — розповіла журналісту “ВЗ”  пані Леся, — він сказав, що у селі Віжомлі малює церкву. А мої батьки жили поруч — у селі Рогізно. Та коли під час Великої Вітчизняної війни згорів будинок мого батька, родина перебралася жити у Віжомлю. Мій тато малим ходив до маленької церкви, поруч з якою збудували нову.  Тоді зрозуміла, що наше знайомство — це світлий знак.

— Як мешканці Віжомлі поставилися до того, що іконостас — не типовий, а сучасний?

— У будь-якій справі є прогрес. Українці колись розмовляли староукраїнською мовою, а тепер — сучасною літературною. Застарілі слова не вживаємо, але наша мова розвивається і йде вперед. Так було і з живописом, коли люди не мали такого спектру кольорів і змушені були змішувати дві чи три різні фарби, щоб вийшов новий колір. А тепер є стільки гарних яскравих кольорів, то для чого малювати сумними фарбами?  Для чого копіювати? Треба створювати своє. Був такий момент, коли люди казали, що хочуть якнайшвидше закінчити церкву і навіть знайшли майстрів, які мали робити Хресну дорогу. Мій Орест через це страшенно переживав. Але ті майстри, які міряють свою роботу погонними метрами, коли приїхали і побачили, сказали: “Ми тут робити нічого не будемо. Це — авторська робота у церкві, не маємо права до такої високопрофесійної роботи торкатися”.

Настоятель церкви Петро Кривозірко вважає, що Ореста Скопа цьому храму прислав Всевишній. “Господь знає, куди привести людину”,   — сказав отець.

Фото автора

Село Віжомля, Яворівський район