Просила пораненого сина не повертатися на фронт...
Щотижня мати добирається за 35 кілометрів на його могилу.
Минув рік, як Емілія Крат зі села Шклінь Горохівського району Волині поховала сина. Роман Луцюк був добровольцем, отримав під Щастям тяжке поранення. Врятувати його, на жаль, не вдалося.
Емілія Володимирівна тремтячими руками дістає синові фотографії й вирізки з газет. Зі знімків усміхається до неї Роман — такий світлий, життєрадісний...
Роман був дуже хорошою дитиною, — розповідає жінка. — Добре закінчив школу, вступив у Луцьку у ВДУ імені Лесі Українки. Одружився з Танечкою, у них народилися дві донечки — Аліна і Настя. Діти жили в Луцьку, але ми часто бачилися, зідзвонювалися.
Коли розпочалася Революція гідності, Роман, який на той час був приватним підприємцем, поїхав у Київ. Як оголосили АТО, сказав дружині, що планує записатися у добровольці.
- Я дізналася, що син іде на війну, в останню хвилину, — зізнається мати. — Він сказав «Мамо, я маю йти в АТО». Просила, щоб не йшов, та хіба послухав?
Роман Луцюк пішов добровольцем до Збройних сил України у травні 2014-го. Був стрільцем-санітаром у «Айдарі», мав позивний «Лисий». Кілька місяців чоловіка минала ворожа куля. Влітку отримав поранення — в руку. Бійця відправили у військовий госпіталь додому, у Луцьк. Мама зраділа, що хоч і поранений, та вирвався з того страшного пекла. Однак Роман, не долікувавшись, вирішив повернутися у зону АТО.
- Він не міг спокійно ні спати, ні їсти, все говорив про своїх хлопців, що чекають там на нього, - крізь сльози розповідає Емілія Володимирівна. - Пам’ятаю, дзвонить невістка: «Роман знову йде в АТО».
Одного дня Емілії Володимирівні зателефонували і повідомили: син важко поранений в районі Щастя під Луганськом. Тоді були великі проблеми з польовими госпіталями та донорською кров’ю. Аби врятувати життя бійцю, медики вимушено перелили йому кров, яку мали, оскільки підходящої групи не виявилося. Інакше Романа не довезли б у Київ, бо осколки прошили всю черевну порожнину. Там кілька місяців чоловік лежав у реанімації, переніс з десяток операцій, але все одно гаснув.
- Лікарі нам сказали, що безсилі, в Україні вже ніяк не можуть допомогти, — згадує Емілія Володимирівна. — І волонтери знайшли американську клініку, яка погодилася взяти Романа на лікування. Більше року лікарі у штаті Коннектикут, у Yale New Hеaven Hospital, робили все можливе. На якийсь час Романові навіть стало краще, він міг з хлопцями їздити на риболовлю! Хоч за плечима постійно носив спеціальний рюкзачок, бо ж внутрішні органи не працювали, мав трубки назовні… А потім йому стало зле, нирки відмовили.
До останньої хвилини поруч була лише дружина Тетяна. У рідних до останнього жевріла надія, що знамениті світила медицини зможуть повернути їм сина, чоловіка, батька. Але 19 березня 2016-го серце героя зупинилося. Він не дожив до свого 40-ліття кілька місяців.
Поховали Романа Луцюка у Гаразджі, на Алеї Героїв луцького міського кладовища. Мама щотижня їздить 35 км на могилу до сина…
Волинська область
Фото автора та із сімейного архіву
