«Коли працював стюардом, мав шалені знижки на квитки і багато вихідних»

Андрій Солонін із Сум поїхав до ОАЕ підзаробити. У Дубаї працювала його мама. Не встиг оком моргнути, як пролетіло сім років... Чим приваблюють ОАЕ українців, Андрій розповів журналісту “ВЗ”.

У Сумах хлопець навчався у Міжрегіональній академії управління персоналом. Був головою студентського парламенту, капітаном команди КВК.

- У Дубаї планував заробити на автомобіль і повернутися до України, - розповідає Андрій. — Пригадую, як шукав першу свою роботу. Ходив по торговельних центрах та роздавав своє резюме. Через два місяці знайшов роботу у португальській компанії, яка мала магазини одягу у торговельних мережах Дубаї. Деякі мої клієнти працювали у сфері авіації. Вмовили мене подати резюме до авіакомпанії, на посаду стюарда. Там графік роботи кращий і зарплата вища. У магазині заробляв 1500-2000 доларів, а стюарди на місяць мають 3000-3500 доларів. Мене запросили на інтерв’ю в Air Arabia. Але з першого разу не зміг пройти співбесіду. Причин ніхто не пояснив. Довелося подаватися ще раз. І нарешті отримав роботу.

На конкурс подавалося 120 людей. Взяли двох хлопців та трьох дівчат. Попереду мене чекав місяць тренінгів, тестів. Тоді нарешті допустили до польотів. Air Arabia — це лоукостер, який належить емірату Шарджа та літає з того ж аеропорту. Лоукостери не літають у країни, до яких треба добиратися понад шість годин.

Графік роботи в авіакомпанії нормується так званими «легальностями» (legalities) та кількістю польотів. Головне завдання легальності - контроль того, щоб працівник у небі не був виснажений. Відпочинок між польотами не може бути меншим, ніж 11 годин (не можна літати більше, ніж шість днів поспіль, нічних рейсів може бути максимум 3 поспіль, та ще є кількість годин, яку можеш максимально налітати у тиждень або місяць). Є цілий департамент (ростер), який планує роботу стюардів та капітанів. Під час планування повинні зважати на мовні нюанси (кожен рейс повинен мати того, хто спілкується арабською та мовою країни, куди летить).

Серед країн, куди літав, найбільше здивував Бангладеш. З моменту, як сів у автобус, який везе у готель, бачиш по дорозі справжню кунсткамеру просто неба. Десятки жебраків з різними страшними каліцтвами стукають у вікна автобуса та просять гроші. Коли заходиш у готель, потрапляєш начебто у паралельний світ. Скрізь дорогий дизайн, елітний алкоголь та вишукані страви. Бачив, як тисячі людей живуть просто неба без даху над головою, без жодної гігієни, нормальної їжі. Тоді розумієш, що нам соромно скаржитись на наше життя, на наші проблеми. Коли працював стюардом, мав шалені знижки на квитки та багато вихідних.

Після того, як відпрацював трирічний контракт, мене потягнуло на пригоди. Намандрувався до того, що довелося міняти паспорт, бо не було куди ставити візи.

- Ви могли продовжити конт­ракт?

- Так. Але хотів навчитися чогось нового, тому і пішов. Авіація як армія. Все робиш за стандартами.

- Як у Дубаї ставляться до українців?

- Дуже добре! Коли місцеві дізнаються, що ти з України, кажуть: “Київ, Андрій Шевченко”. Про корупцію знають ті, хто займався в Україні бізнесом... Про війну теж знають.

- У вас є дівчина?

- Так. Вона старший бортпровідник, звати її Джессіка. Вона — азіатка. Познайомилися на борту. Разом літали. Вона вже знає, коли треба казати “Будьмо!” та “Слава Україні!”.