Патріоти вулиці Устияновича боронять свою дорогу

Колись популярною була пісня про те, що для кожного з нас батьківщина найперше починається з рідного дому, з вулички, на якій виріс. Таке розуміння Вітчизни є і у жителів вулиці Устияновича у райцентрі Миколаєві, які живуть під номерами 1-37. Невеличку, завдовжки 220 метрів комунальну магістраль, яка пролягла під їхніми будинками, вони доглядають як власну. І... захищають.

Багато років ця вуличка за кілька кроків від центру нагадувала танкодром. Крім легкового транспорту, по ній човгали великотоннажні фури, трактори, КрАЗи з піском-щебенем, спричиняючи глибокі вибоїни, здіймаючи хмари пилюки. У дощ годі було перейти з одного боку на інший. Від інтенсивного руху стіни у хатах потріскали, у декого обвалилися кути. Доведені цим до відчаю жителі на чолі з колишнім будівельником Лесею Лемешівською стали на оборону своєї вулиці. Оббивали пороги міської ради, комунальних служб, писали скарги в область, дзвонили на “гарячі лінії” — і таки домоглися свого. Торік зруйновану вщент частину вул. Устияновича за бюджетні кошти було відремонтовано: проклали каналізацію, постелили на проїжджій частині бруківку, одягли у штучний камінь і тротуари, встановили освітлення. Мешканці підказали, як без шкоди для справи можна заощадити 280 тис. грн. міських коштів. А ще зібрали поміж собою гроші і облаштували зелену зону, де посадили кущі, сосонки, посіяли газонну травичку. Двічі на тиждень кожен господар навпроти свого подвір’я замітає вулицю. На неї нині любо глянути - писанка!

Але головні болі тутешніх людей на цьому не закінчилися. По “свіжій” вулиці, яку місцева влада чомусь зробила об’їзною, знову почали гасати переповнені вантажівки. І люди зрозуміли: через кілька місяців таких перегонів колеса 40-тонних машин перемелять бруківку наче жорнами. Вся праця і потрачені кошти пропадуть. Пані Леся, яку віддавна обирають головою вуличного комітету, пішла по інстанціях, аби оборонити багатостраждальну дорогу. Домовилася з поліцією, що на в’їзді та виїзді цієї ділянки поставлять заборонний знак для транспорту вагою понад 3,5 тонни. З чиновниками у міськраді досягли згоди, що буде встановлено обмежувальну рампу. Для певності пані Леся встановила і розмалювала сигнальними фарбами власні бетонні кільця, які не пропускали руйнівні фури і пісковози. Та ба! За три місяці міські чиновники так і не виконали своєї обіцянки. Зате зняли саморобні обмежувачі, чим відкрили дорогу для важких машин. За день їх тут проїжджає кілька десятків. На заборонні знаки не зважають. За сигналом мешканців поліція ловить порушників, штрафує, однак через кілька годин вітрогони знову мчать по делікатній бруківці. Пробували блокувати їх — водії плюють на людей, погрожують...

- Міська влада глуха до наших прохань! - обурюється колишня працівниця друкарні Ганна Буга. - Дивно, чому у мерії не переживають за народні гроші, які було вкладено у цю дорогу.

Відступати жителі вулиці Устияновича не збираються. Боротимуться за неї до кінця. Леся Лемешівська сказала кореспонденту “Високого Замку”:

- Я попередила міського голову пана Щебеля: якщо його служби не встановлять обмежу­вач руху для вантажівок, ми заблокуємо всю вулицю. Повиносимо з хат розкладачки, тумби, баняки - і будемо робити наш вуличний майдан.

Фото автора

м. Миколаїв, Львівська область