Залишила дітям заповіт: «Відвідати Чернівці»

Який він — турист, що приїжджає до Чернівців? Чим гості не задоволені і чому для багатьох іноземців приїзд у Чернівці є таким сентиментальним? Про це наша розмова з екскурсоводом Людмилою Роговою, яка проводить екскурсії не тільки українською, але й німецькою мовами, а свої екскурсії називає прогулянками.

Німецький, австрійський, швейцарський туристи і турист український чи білоруський - дуже різні, - розповідає пані Людмила. - Серед іноземців переважно люди похилого віку — років 70 і більше, був у мене навіть 90-річний інтурист... Є, звичайно, і молодші — часто це онуки тих, хто колись жив у Чернівцях. Туристи з України, особливо сім’ї, як правило, вибирають тури вихідного дня. Часто поєднують з подорожжю до Карпат. І це те, що я б хотіла змінити: аби Чернівці не були містом “дорогою у” чи “дорогою з”.

- Які туристи є найбільш вибагливими?

- Не можу сказати, що, наприклад, німецькомовний турист більш вибагливий, ніж гість з Києва. Він із розумінням ставиться і до переваг міста, і до недоліків, морально готовий, що в Україні не буде все ідеально. А наш турист хоче, щоб усе було ідеально. Іноземці багато читають про країну чи місто своєї подорожі, цей турист освічений. Часом трапляються люди, які знають більше, ніж я. Це історики, літературознавці, архітектори. При цьому вони виховані, ніколи не зроблять зауваження гіду, якщо той щось переплутав. Підійдуть і скажуть пізніше. А деякі наші туристи можуть і перебити гіда, і зроблять зауваження при всіх. Бракує виховання.

Європейський турист помірний у їжі, наші ж у ресторанах люблять замовляти банкети. Іноземці їдять мало, натомість п’ють багато води. Серед них багато вегетаріанців. Іноземцям подобається атмосфера міста. Мені як патріоту свого міста подобається, що Чернівці, і туристи на це звертають увагу, дуже чисті й охайні.

- Туристичний бум у Чернівцях, здається, почався роки три тому?

- Ні. Десь рік-півтора тому. До 2013 року, Революції гідності, туристів було не дуже багато — немало, помірно. Коли почався Майдан, місцевий туризм майже зник. Було не до мандрівок. Через невизначеність люди економили гроші. 2014 року іноземців також майже не було. Бо німецькі і австрійські туристичні бюро на карті загроз, особливо після анексії Криму та початку війни на сході України, позначили Україну помаранчевим кольором. Це не категорична заборона, але порада утриматись від подорожі. 2015 року був відчутний спад туризму. А вже у 2016 році почався бум. У мене було по дві-три екскурсії на день. Почали приїжджати іноземці. Крім уже звичних німців та австрійців, робила екскурсію для іспанців, були групи з Мексики. На «Фейсбуці» мене знайшли двоє людей — з Тайваню та Китаю, це власники туристичних агентств, які відкривають нові напрямки. І ще в мене було дві сім’ї з Австралії, які не мали жодних зв’язків з Україною. Вони розповіли, що почули у новинах про Україну і війну тут. Відкрили інтернет і прочитали, що це така прекрасна країна, і вирішили на місяць приїхати в Україну.

- А внутрішній туризм? З яких міст найбільше їдуть до Чернівців?

- Місцевий туризм кардинально змінився після анексії Криму. Схід і південь, а це Запоріжжя, Дніпро, Харків, Одеса, Миколаїв, поїхали до нас. Це було помітно на травневі свята, бо той турист зазвичай їздив у Крим. А тепер поїхали у Карпати, до Львова, а по дорозі — Чернівці. Цікаво, що турист зі сходу чи півдня України, як правило, російськомовний, але у Чернівцях просить екскурсію українською мовою.

- Які іноземці до нас їдуть?

- Екскурсоводом я працюю з 2003 року. Тоді приїжджали люди, які колись жили у Чернівцях. Від них запит приходив заздалегідь, просили відшукати будинок, де вони мешкали, шукали могили родичів. Приїжджала жінка з Ізраїлю, яка дитиною звідси виїхала. Каже, її діти не хочуть сюди приїжджати, але вона написала у заповіті, що зобов’язані приїхати у Чернівці і подивитися, звідки вона родом. Приїждав також з Ізраїлю Кароль Шпільман. Він пережив гетто, депортацію. Коли під час війни переходили річку, його молодша сестра впала з моста… Він приїхав з дітьми і внуками, я їм показувала місто. Я називаю це сентиментальними екскурсіями. Ця людина виходить з потяга, я його зустрічаю, і він зі сльозами на очах запитує мене: “Я впізнаю своє місто чи ні?”…