Анна Нитченко: «Випуск новин завжди закінчую «бантиком» – новиною про щось приємне»

Про магію телевиробництва й радість як енергію життя — у нашій розмові з Анною Нитченко (на фото), ведучою щоденних інформаційних випусків «Перші про головне. Ранок» та «Перші про головне. День» на телеканалі ZIK.

— В одному з інтерв’ю ви сказали, що телебачення для вас — наркотик. Відколи ця «залежність»?

— Усе почалося ще до школи. Взяла скакалку як мікрофон і гайда брати інтерв’ю. Перше запитання у моїй журналістській практиці: «Ганно Артемівно, як вас звати?». Це я бабусю запитала. Мені тоді було п’ять років (усміхається. — Авт.). У середніх класах пішла до дитячої редакції на одному телеканалі. Змалечку знала, куди вступатиму. Школа моя була з поглибленим вивченням іноземних мов. Вчителі вмовляли батьків відправити до вишу за профілем. Але батьки ні до чого мене не змушували, дослухалися до того, чого хочу я. А я хотіла телебачення, журналістику! Телевиробництво — магія, наркотик, називайте як хочете. Але якщо ти один раз спробував і тобі сподобалося, ти від цього ніколи не відмовишся. Телебачення для мене — не просто бути в кадрі. Люблю повний цикл виробництва: задум, написання, редагування, зйомки, монтаж (сама люблю монтувати) і подача свого творіння в кадрі. На кожному етапі — свій кайф. Ніколи нікому не кажу про власний досвід, але, якщо задуматися, скоро 20 років, як прийшла на телебачення. За цей час паралельно із навчанням і телебаченням були радіо, інформаційні агентства, газети, сайти; була журналістом, сценаристом, редактором, випусковим, керівником телевізійної групи, ведучою, але все довкола одного — журналістики. У мене не було жодної поганої роботи. Кожна дала мені досвід. Завжди є чого вчитися і у кого. Зараз Людмила Добровольська зібрала на телеканалі ZIK хорошу команду. «Перші про головне. Ранок» і «Перші про головне. День» — це нещодавно сформована група. Ми кілька місяців як в ефірі. Але здружилися відразу. Вчимося одне в одного.

— На ZIKу працюєте ведучою інформаційних випусків новин, до того вели програму на військову тематику про АТО, вої­нів, волонтерів. Не виникало бажання змінити серйозні програми на більш лайтові, розважальні?

— У мене були різні програми: лайтові ранкові, серйозні вечірні, новини; запис, прямий ефір. І від жодної не можна абстрагуватися. Ти проживаєш те, про що говориш. Як вчила мене одна розумна людина, відомий телеведучий: «Ти уяви, про що говориш, і зможеш щиро й емоційно подати це глядачеві». Якщо це не проживати, будеш у кадрі роботом, байдужою людиною, а це відштовхує. Телеканал ZIK — це канал розслідувань. Хочемо, аби наш глядач дізнався першим про головні події, аби знав не лише поточну ситуацію в країні та світі, а й отримав якісні розслідування. Але яким би серйозним не був випуск новин, завжди його закінчую, як кажуть телевізійники, «бантиком» — новиною про щось приємне. У нашому житті так багато негативу, що хочеться хоч якось повеселити глядача: чи то новонародженими пандами, чи то котом-танцівником.., малям, яке за­співало гімн, досягненням наших людей, закоханими. Це радує, а радість — це енергія жити.

— А як абстрагується Анна Нитченко після важкого робочого дня/тижня, після негативних новин?

— Люблю малювати. Не кажу, що пишу картини. Це надто гучно. Просто малюю. Олівцем. А ще люблю пробіжки. Особливо взимку. Ідеальна пробіжка у мене була нещодавно — на морі, коли з одного боку вода, а з іншого — пустеля та гори. Ще спосіб розслабитися — поговорити з людьми, яких люблю. Вони — моя підтримка, дають мені наснагу рухатися далі. Вивчаю мови: англійська, німецька і польська. І ще одне — люблю поніжитися у ліжку. Оскільки темп життя швидкий, і на це часу обмаль, то, коли випадає шанс, — це реально кайф (сміється. — Авт.).

— Поведінка, емоції ведучого новин за стандартами повинні бути нейтральними. Ви згодні з цим? І чи траплялось, коли в прямому ефірі хотілось плакати, сміятись, лаятись врешті-решт?

— Я за живих людей у кадрі. Є, звісно, певні обмеження. Було б дивно, якби ведуча почала голосно сміятися в кадрі або заливати студію слізьми. Це непрофесійно. А усмішка чи сльоза — жива емоція. Показує те, що нам, ведучим, не байдуже. Тоді і глядачеві теж буде не байдуже. Єдине, проти чого я, це оціночні судження. У новинах ми не даємо оцінок — лише факти. Висновки робить глядач. А щодо казусів, то за лаштунками сила-силенна всього. Телебачення — такий адреналін! Під час прямого ефіру витрачається стільки енергії, що можна порівняти його із заняттями спортом.

— Хто для Анни Нитченко приклад для наслідування? Та як бачите себе через 20 років?

— Щодо майбутнього — відчуття свого напряму десь глибоко в душі. І це дуже особисте. А щодо прикладу для наслідування — це мої батьки. Мама і тато — люди, якими пишаюся. Мама для мене еталон краси і розуму. Мій янгол-охоронець і взірець.

— Назвіть три найвагоміші за минулий рік досягнення для України, телеканалу ZIK та для вас особисто?

— Для України — вихід телеканалу ZIK на загальнонаціональний рівень. Для телеканалу ZIK — висока планка, яку йому вдалося взяти. А для мене — те, що стала частиною цієї команди.

— Запитання від прихильників чоловічої статі. Серце Анни Нитченко вільне? До речі, які якості найбільше цінуєте у чоловіках?

— Уважність і почуття гумору. Це стосується обох. Якщо любиш — цікавишся своєю половинкою, прислухаєшся, придивляєшся, ніжний і лагідний з нею. Це по-перше. А по-друге — почуття гумору у вас схоже. Ви смієтеся над тим самим і піднімаєте одне одному настрій. Незалежно від мого стану, морального, фізичного, мій коханий Денис завжди може зробити так, аби я раділа, — з ним мені хочеться усміхатися, працювати, жити…