На Святвечір безхатьків частуватимуть варениками і мандаринами

Репортаж з Центру обліку та нічного перебування бездомних осіб.

О восьмій годині вечора до нічліжки сходяться бездомні
О восьмій годині вечора до нічліжки сходяться бездомні

Синоптики прогнозують, що на Різдвяні свята стовпчик термометра “притисне” до мінус 20 градусів. Насувається лютий мороз. Влада взялася відкривати у Львові пункти обігріву.  Журналіст “ВЗ” побувала у Центрі обліку та нічного перебування бездомних осіб, що на вул.Кирилівській, 3/а. Кому немає куди подітися, можуть тут переночувати (працює установа з 20.00 до 8.00). У сильні морози тут діє пункт обігріву, тож залишатися можна і на довше.

…Я прийшла сюди незадовго перед 20.00. Біля нічліжки величезний бізнес-центр. Видно, як у скляній споруді туди-сюди їздить ліфт. З іншого боку вулиці зовсім інше життя. Сюди на ніч сходяться люди, які з тих чи інших причин залишилися без житла. Тут людські долі як на долоні. Працівники, які тут працюють, не поспішають для усіх них бути Матір’ю Терезою. Кажуть, є такі, що не хочуть працювати: вештаються по місту, п’ють горілку, жебракують… Знають усі “точки”, де можна підкріпитися на халяву, так і живуть.

Розговорилася я з однією жінкою. Колись вона працювала двірничкою, за сумісництвом, каже, займалася нерухомістю. А потім її життя перевернулося з ніг на голову. Це я пізніше дізналася від соціальних працівників, що вона насправді “кидала” людей на квартири. А згодом і сама залишилася без житла. Трагедія сталася і з її дітьми. Сина збив на машині п’яний “мент”, у доньки виявили рак нирки… “Присіла” на стакан. Недавно один з “товаришів” спустив її зі сходів п’ятого поверху. Тепер пересувається на милицях…

Колись у цій нічліжці страшенно смерділо. Тепер такого їдкого запаху немає. Речі бездомні залишають у спеціальному приміщенні, у кімнати свої пожитки не несуть. Працівники перевіряють, аби не залишали у торбах продуктів, які б псувалися.

Продукти закупили, а кухню так і не облаштували. Соціальний працівник Ольга каже, не можуть знайти кухаря

Соціальний працівник Ольга Ільчишин каже, на сьогодні у Центрі зареєстровано 2490 осіб (90% — це бездомні). Щодня сюди приходить близько 50 знедолених. За її словами, часто люди залишаються без житла через аферистів. Є випадки, коли людина продала квартиру і не встигла купити нову через стрибок валюти. Взяла кредит на житло і не змогла його віддати… Хтось зловживає спиртним і його рідні не впускають додому, або ж не знаходить спільної мови із родичами. А для декого бродяжництво — це спосіб життя…  Є тут і переселенці. Побачила молоду дівчину, цілком пристойно одягнену. У руках тримала пакет з пиріжками. Не може біженка знайти недороге житло, хоча і має роботу (працює в “Ашані”). Прийшли сюди і три чоловіки, що приїхали зі сходу. “Кілька тижнів жив на вокзалі, — розповідає Олег Пушкарьов. — У Центрі зайнятості мені запропонували піти сюди. Підшукали роботу, я працюю у рекламі. Але зарплата невисока, на оренду квартири грошей бракує”. Пан Олег каже, аби не потрапити до рук “денеерівців”, які хапали людей на вулиці і забирали у свої лави, змушений був тікати… А ось його земляка депортували з Польщі — там жив і працював шість років. Через конфлікт у барі (заступився за дружину, до якої чіплявся п’яний відвідувач) змушений був залишити РП і їхати додому. Тільки дому більше немає.

Мою увагу привертає чоловік із розбитим носом. Каже, має проблеми зі здоров’ям. Мав напад епілепсії. Впав і розбив обличчя. “А квартира ваша де?” — запитую. “Сестра у батьківську хату не пускає. Має двох дітей. А там дві кімнати”. Він — колишній військовий, служив у Югославії. Чоловік зізнається, що його усього “колотить”, відчуває, що захворів, бо порвалися кросівки і намокли ноги…

Серед клієнтів — чоловік, вдягнений у чорний одяг. Кидаю погляд на його взуття. Вичищене. Сергій — колишній засуджений. Каже, квартиру продав, коли був у місцях не таких віддалених. Вийшов. Дружина померла. З тещею жити в одній хаті не зміг. “У мене є ще одна квартира, — каже Сергій. — Але там квартиранти живуть. Договір до березня”. “А як ви тут почуваєтеся?” — питаю. “Не опускаю рук. Бачив у житті і гірше. У 48 колонії сидів, і в Росії…”. “Чому стали на слизьку дорогу?”. “Розбалуваною дитиною був. Батьки приділяли мало уваги, бо були зайняті. Батько — військовий, мама — партійна. Вулиця і компанія. А потім — тюрма”.

За розмовами час пролетів швидко. Двері відчинилися рівно о восьмій вечора. Почалася реєстрація. П’яних не пускають. Підозрілих перевіряють на алкотестері. Коли показники “зашкалюють” — виганяють. Один такий “під шофе” якраз попався. Усім дають “Мівіну” — пачка в одні  руки. Кухня тут і досі не запрацювала. Кажуть, немає кухаря, який би погодився працювати у таких умовах. Хоча у коморі є продукти для приготування їжі. Навіть тушонка є. На Святий вечір тут готуватимуть вечерю. З продуктами допоможуть благодійники. Вже “затарилися” варениками і мандаринами.

Проблема, з якою стикаються працівники нічліжки, — виклик “швидкої”. Лікарі реагують на Центр для бездомних, як “бик на червону шмату”. Буває, їдуть 1,5 години або відмовляються шпиталізувати безхатька до лікарні. А ліків у нічліжці небагато. Наприклад, хворому на епілепсію потрібен укол, щоб полегшити його стан, але необхідних медикаментів у Центрі немає. З муками знайшли для того чолов’яги черевики. Ковдр і чоловічого взуття катастрофічно бракує! Буває, люди приносять взуття на підборах, яке ні до чого не годиться. Хоча одягу є більш-менш достатньо. Можна вибрати теплу куртку.

На вечерю – «Мівіна».

…Час від часу клієнти просять у працівників Центру голку з ниткою. Цей набір має у своєму арсеналі охоронець. Хоча такі необхідні речі мали би бути у нічліжці. Запитують про чай, цукор. З цими продуктами церква допомагає. Життя у нічліжці — кипить. Хтось пере одяг, приймає душ, запарює макарони… Поїсти у нічліжці можна у комфортних умовах. У залі — столи, є полиці з книжками, на стіні — ікона.

На цей рік міська рада виділила на утримання Центру 4 млн. 73 тисячі грн. Хотілося б замінити автомобіль для патрулювання, бо той, що є, вже старенький. “Газелька” на ладан дихає… Соціальні працівники під час виїздів постійно виявляють на вулиці безхатьків. Допомагають також патрульні. От нещодавно знайшли бездомних у бункері, що на “Цитаделі”. Ховаються ті і по під’їздах… А ще соцпрацівники мріють купити проектор — для показу соціальних фільмів. Може, таке кіно стало б у пригоді багатьом…

Фото автора