У реанімацію до скаліченої в аварії дитини приходив святий Миколай

Родина Сахарчуків з Луцька виховує трьох синів. Якось, коли в одного з хлоп’ят був день народження, мама Наталя попросила батюшку Валентина благословити його. Священик сказав: «Яка ви щаслива, що виховуєте трьох синів. Маєте одного Господу віддати». «Та я й не проти, — відповіла жінка. — Хто піде?» Двоє менших поопускали голівки, а найстарший Миколка голосно відповів: «Я». Священик благословив хлопчика стати паламарем.

Було то влітку, Миколка щойно закінчив третій клас. А в жовтні з ним сталася страшна біда.

- У нас з чоловіком саме була річниця весілля, — розповідає мама хлопчика. — Нас разом з дітьми запросили в гості знайомі. Ми недовго побули й зібралися додому. А старші сини — Миколка й Антон — попросили залишитися, щоб пограти у футбол. Коли діти поверталися додому, Миколку на переході збила машина.

Школяра госпіталізували у реанімаційне відділення Волинського дитячого територіального медичного об’єднання. Медики обнадіювали маму, що все буде добре. А потім, коли приходила з дитиною на огляди, зізналися, що не знали, чи доживе до ранку… А торакальний хірург з іншої лікарні, якому показували знімки легень потерпілого, зроблені відразу після аварії, дивувався: «Як дитина вижила? Як за десять днів виписали додому? Навіть дорослі з такими травмами лежать по лікарнях з півроку».

Тим часом у лікарні Сахарчуки познайомилися з винуватцями аварії, які, як і рідні батьки, приходили до Миколки щоранку. Як виявилося, за кермом джипа, який збив Миколку, був батько багатодітної родини. Поряд сиділа його дружина. Обоє виховують чотирьох дітей рідних і одну — прийомну. Перед іномаркою загальмувала маршрутка, пропускаючи дітей, а водій джипа не помітив перешкоди й надто пізно загальмував.

— Ми не тримаємо на цих людей зла, — щиро зізнається пані Наталя. — Навпаки, біда нас здружила. Вони на другий день після аварії принесли Миколці хусточку, що привезли з Єрусалима, з Гробу Господнього. Я вклала святиню синові під сорочечку на груди, де «пробили» легеню, щоб вставити дренаж. А сама біля нього на подушечці залишила іконку святого Миколая. А ще я обдзвонила рідних з проханням читати акафіст до святого.

У дитини лопнула плевра, одна легеня не хотіла працювати, всередині набиралася рідина. Усі органи були зміщені в один бік, і будь-який невдалий рух, навіть легесенький удар міг миттєво закінчитися смертю.

А на третій день сталося диво: хлопчик попросив їсти. Його показники життєдіяльності були значно кращими. Невдовзі його забрали з реанімації й перевели у палату. Тоді мама дала йому в руки ту іконку, що весь час у реанімації лежала на подушці (він її не міг бачити). І дитя схвильовано сказало: «А цей дідусь приходив до мене, коли я в реанімації був». Жінка перепитала: може, спав, наснилося? «Ні», — відповів Миколка й розповів до деталей, як прочинилися двері й до нього в палату зайшов старенький чоловік — увесь сивий і з сивою бородою, в червоному светрі та чорних штанах. Він запитав: «Як ти себе, Миколо, почуваєш?» Хлопчик здивувався, звідки незнайомець знає його ім’я, але відповів: «Добре». Тоді сивочолий бородань поклав свою руку дитині на голову, де була велика рана, і тричі промовив: «Во ім’я Ісу­са Христа, рано, зцілися». А тоді так само зробив, поклавши руку на дренаж. «Бачиш, як Господь тебе любить, що послав мене молитися за тебе», — сказав незнайомець і пішов. Миколка довго відчував тепло його долонь і неймовірну енергію, котра наповнювала тіло.

Винуватці аварії не залишили родину Сахарчуків наодинці з бідою. Вони оплатили дитині усе лікування, також мамі, яка була змушена звільнитися з роботи, — гарні «лікарняні», щоб мала змогу доглядати за сином. Жінка разом з ним ходила до школи. І обов’язково разом йшли в церкву, бо син — паламарик і пропускати Служби Божі не хотів. А ще мама на честь синового патрона вишила дві ікони бісером. Одну подарувала Миколці, іншу — родині, яка ось так несподівано увійшла у їхнє життя. Кожному, хто має печалі чи біди, пані Наталя радить не впадати у відчай і шукати спасіння у щирій молитві. Вона, переконує, творить дива.

Фото автора.

м. Луцьк.