Забув про сон тридцять років тому

На Волині живе унікальний чоловік. 75-річний пенсіонер з міста Каменя-Каширського майже тридцять років не спить. До яких тільки методів та експериментів не вдавався, аби хоч трохи подрімати! Сам їздив по зцілителях, до нього напрошувалися в гості медики з різних країн. Робили аналізи, «просвічували» тіло, але феномену діда Федора так і не розгадали.

Федір Микитович з усмішкою розповідає про всі митарства, через які пройшов через своє аномальне безсоння. Каже, в юності тільки до подушки — відразу «відключався».

— Пам’ятаєте свою першу безсонну ніч? — запитую пенсіонера.

— Якось мене почав хапати радикуліт, — каже. — Потім так скрутило, що аж зліг. Чотири місяці в лікарні провів! Думав, на ноги не стану. Тоді й сон погіршав. Але все списував на біль. Думав, болить, тому й не сплю. Та потім ноги відпустило, а сон так і не повернувся.

Важко собі уявити, як можна жити з таким хронічним безсонням. Здається, одну ніч не поспиш — весь день змарнований: дає про себе знати втома, з’являється нер­вове напруження, важко зосередитися. Й відразу очі видають, стають червоні та блискучі. А глянеш на здоровий рум’янець Федора Нестерчука — віри не ймеш, що цей чоловік через відсутність сну бідує. Зізнається, зміцнює організм травами, які власноруч збирає, сушить та виготовляє з них різні чаї та настоянки.

Рідні Федора Микитовича довго й не здогадувалися, що чоловік не спить. Старався нікого своїм безсонням не діймати. Звечора тихенько вмикав телевізор і перемикав канали, аж поки всі не переставали показувати. Потім читав щось чи слухав радіо. А тільки блисне на небі сонечко — вставав з ліжка й брався до роботи. Дружина дізналася про безсоння благовірного лише через кілька років.

— Якось дали мені путівку в санаторій у Хмільник, що на Вінниччині. А там був «кабінет сну». Прийняв дванадцять сеансів, але так і не задрімав, — згадує. — Пам’ятаю, звучала легенька музичка, ліжка були, як люльки, всюди зелень. Ми читали щось, рахували. Інші засинали, а я лише слухав, як вони від храпу заходилися.

Потім їздив у Москву, обстежувався у відомій «лабораторії сну», що діє при державному медичному університеті імені Сєченова. І там не допомогли. Проходив курси з голковколювання і лікування п’явками.

— Гіпнозом мене намагалися зморити на програмі Геннадія Малахова «Здоровенькі були», — розповідає далі Федір Микитович. — Тоді сам професор-психотерапевт заснув, а я — ні. Такий був гіпноз. Правда, після того майже цілий місяць щодня на годинку-дві засинав.

— А снодійне на ніч приймали? — випитую.

— Та як попробував, так і відмовився від цієї затії, — каже. — По-перше, не допомагає. По-друге, від ліків погано почуваюся, голова важка, наче після п’янки. Та й за кермо автомобіля не сядеш.

Слава про людину-феномен розлетілася далеко за межами України. І потягнулися вже до хати поліщука іноземні делегації. Одна з них прибула аж із Токіо.

— Тиждень у нас жили. Всюди за мною з камерами ходили, дивилися, що роблю. На руку датчики чіпляли, що міряли тиск, пульс. Вночі японці чергували біля моніторів, перевіряючи, чи не засопу. І єдине, що їхні апарати зафіксували, то двічі на день 15-хвилинну дрімоту. Дивувалися, що при цьому був бадьорий і виконував усю сільську роботу. Потім повезли мене в обласну лікарню. Там зробили комплексну перевірку організму з допомогою МРТ та іншої апаратури. Причини безсоння так і не виявили. Попрощалися і поїхали.

Хоч представилися японці командою журналістів, та у чоловіка закралися сумніви у правдивості їхніх слів. Федір Микитович проаналізував багато моментів і дійшов висновку, що приймав вдома нау­ковців, можливо, розробників військових технологій, що використовують людські надможливості.

Бували в гостях і росіяни. За усіма традиціями тамтешніх журналістів, зробили штучний сюжет про те, як поліщук серед ночі… картоплю копає.

— Кажу, не піду на город вночі, бо мені від тої роботи, що за день перероблю, аж тошно стає. А вони вчепилися, що без такої картинки сюжет не піде. Понаставляли прожекторів, і я пішов копати, — згадує Федір Нестерчук.

Зі своєю особливістю він давно змирився. Правда, з роками, окрім сну, очі почали підводити. Має чоловік і ще одну недугу, — хворобу Рейно, що викликає спазми кінцівок. Якби не лікарські трави, чи жив би досі? А так ще й на роботу ходить! Взяли Федора Нестерчука сторожем. Роботодавець впевнений, що спати на роботі не буде.