Ольга Бутко: «Медійність повинна приносити користь»

Що стається, коли набридає бути німою картинкою, яку мантру зобов’язаний повторювати про себе фаховий журналіст і за здійснення якого бажання Ольга Бутко віддала б усі свої новорічні подарунки — у нашій розмові.

- Олю, ви — ведуча вечірнього випуску новин на телеканалі ZIK. До цього тривалий час працювали ведучою ранкового шоу. Скажіть, як довго звикали до того, що вже не потрібно прокидатись удосвіта, що можна по-іншому планувати свій день? О котрій прокидаєтесь зараз?

- Спочатку було дещо незвично. Майже чотири роки прокидатися о третій ранку і звільнятися о десятій, коли ще весь день попереду... А тут на роботі потрібно бути тільки о третій дня. Важко було навчитися планувати свій графік по-новому, здавалося, що взагалі нічого не встигаю. Але зараз все вирівнялося, звикла. Прокидаюся по-різному, залежно від того, що на черзі дня. Якщо до ефіру потрібно встигнути до спортзалу або ще кудись, встаю не пізніше дев’ятої.

- Як проходить день Ольги Бутко: з чого він зазвичай починається та чим закінчується? Можливо, є якісь обов’язкові ритуали — кава в ліжку, круасан із шоколадом?

- Аби пити каву у ліжку, потрібно мати дуже багато часу. Або прокидатися на 30 хвилин раніше. Я ж звикла вставати одразу після першого дзвінка будильника. Це вже, напевно, на все життя після роботи в ранковому ефірі. Мені вистачило одного разу, коли я майже проспала ефір. Відтоді у нас із ранком і прокиданням особливі стосунки.

Єдиним обов’язковим ритуа­лом є те, що вранці в мене завжди увімкнений канал National Geographic чи Discovery. Вони на мене магічно впливають: заспокоюють, налаштовують на потрібну хвилю. Хоча було б дуже круто мати змогу кожен день розпочинати з шоколадного круа­сана без шкоди фігурі! Але таке можливе лише у моїх мріях.

- До речі, як сталось, що ви є телеведучою? Ви ж закінчили Інститут міжнародних відносин Університету ім. Шевченка.

- За першою освітою я — журналіст, а ось Інститут міжнародних відносин — це вже друга вища. Я вступала в університет не одразу після школи, а тільки через 5 років після закінчення. Мій вибір був свідомий! Я чітко розуміла, чого хочу. До того ж мені вищої освіти було недостатньо. Конкуренція на ринку дуже висока. Тому, перш ніж отримати першу роботу, довго індивідуально займалася з викладачем постановкою голосу та дикцією.

А якщо говорити про більш ранній період, коли всі мої однокласники отримували вищу освіту, я працювала моделлю за кордоном. У віці від 16 і до 21 року. Це був дуже цікавий і класний досвід. Але настав час, коли мені набридло бути лише німою картинкою. Тому я все кинула, повернулася в Україну і вступила в Університет ім. Шевченка на журналістику. З того все і почалося.

- Робота займає увесь ваш час чи залишається дещо для хобі, благодійності, наприклад?

- Робота займає багато часу. Але, на щастя, залишається час і для інших речей. Я намагаюся не пропускати тренування в тренажерному залі, обов’язково читаю перед тим, як лягати спати, люблю куховарити. Цікавлюсь і захоплююсь мостами. Вважаю їх найгеніальнішими архітектурними спорудами. Багато читаю і дивлюсь відео про них. «Колекціо­ную» ті, які бачила на власні очі.

Також активно беру участь у благодійних акціях. Медійність повинна приносити користь і в цьому розрізі також. Якщо завдяки мені хоч декілька людей перерахує гроші на добру справу чи допоможе іншим способом, це вже моя маленька перемога!

У середині листопада відбулася акція до Всесвітнього дня передчасно народжених дітей. Я вдруге приєднуюся до цього заходу, бо вважаю, що такі події і взагалі проблема передчасно народжених діток варта нашої підтримки. Організатори мали на меті привернути увагу людей і зібрати кошти на придбання спеціального обладнання для лікарень, які допоможуть «нетерплячкам» вижити і жити. А ще наша родина, як ніхто інший, відчула на собі, як важко «виходити» передчасно народженого малюка, бо мій старший братик якраз і є таким «нетерплячкою».

- Робота повинна бути улюбленою чи до неї потрібно ставитись лише як до способу доходу?

- Мені дуже пощастило, бо для мене робота — це і улюблена справа, і хобі. Вважаю, що саме так і має бути. Тоді завжди будеш отримувати задоволення від того, чим займаєшся. Моє улюблене гасло — «Роботу треба любити». І поки ти не знай­деш такої, варто продов­жувати пошуки!

- Назвіть три перешкоди, перед якими не повинен зупинятись молодий журналіст на шляху до успіху. А також три правила, яких має дотримуватись.

- Перешкоди: невдачі, ненормований робочий графік, сором’язливість. А от три правила, котрі, як мантру, зобов’язаний повторювати про себе насправді фаховий журналіст, — чесність, факт­чекінг, відповідальність.

- Що найбільше цінуєте в собі сьогоднішній?

- Відкритість, щирість, вміння цінувати життя, вміння дивуватися і захоплюватися, жити моментом, вміння мріяти. І цілеспрямованість, звичайно.

- Попереду Новорічно-Різдвяні свята. Що б таке найзаповітніше Ольга Бутко хотіла отримати під ялинку?

- Якби це було можливо, я б віддала усі свої подарунки за мир у нашій країні. Це на першому місці. А на другому — провести пісенний конкурс «Євробачення» в Україні.