Передплата 2024 «Добра кухня»

«Ми – нащадки степових лицарів»

На Запорізькій Січі за крадіжку чіпляли за гак під ребро.

Хортиця не бариться довести нам, приїжджим, що є найбільшим островом на Дніпрі. Ми у місті Запоріжжі. Їдемо автобусом та й їдемо, невже острів так довго тягнеться? І берегів не видно. Нарешті відкривається панорама Дніпра і Дніпрогесу, і ми зупиняємось на березі біля високого частоколу відновленої Запорізької Січі, історико-культурного комплексу, що є збірним образом всіх Січей, які існували за часів козацтва. Тут зібрано елементи архітектури, культури, побуту і життя запорозьких козаків. Центральна частина — внутрішній Кіш, а довкола — передмістя, ремісничі і торговельні об’єкти.

Нас зустрічає жартами колоритний козарлюга у сучасному камуфляжі — історик, керівник архівного відділу заповідника В’ячеслав Зайцев. Розповідає, що пройти дніпровські пороги здавна вважалося великою удачею, бо пороги — це скелі, що перетинали річку повністю, від берега до берега. Їх дев’ять. А так званих дніпровських заборів — шістдесят, вони лише частково перетинають річку. Гребля Дніпрогесу закрила пороги, підняла воду на сорок метрів, залишивши в минулому унікальну історію цих природних див. Одна з легенд — про те, що колись дніпровські рибалки, лоцмани, перед проходом п’ятого порогу, де вода зринала з карколомної висоти, одягали білі сорочки й читали “Отче наш” — на випадок, якщо судилося зустрітися зі святим Петром, що тримає ключі від раю...

Екскурсовод попереджає: все, що тут бачите, збільшуйте подумки у кільканадцять разів. Все у козацькій столиці було більше, вище, ширше, потужніше. Теперішня Січ побудована в 2004 році, будова її триває дотепер. Це зменшений варіант Січі. Має бути площею не три гектари, а п’ятдесят. Рів має бути не два, а вісім метрів. Навколо церкви мають бути сотні споруд, з них 38 куренів, тобто хат, що не мали жодного димаря. Їх топили “по-чорному” — дим проходив через стріху, підсушуючи її.

Справжню Запорозьку Січ, початково — козацькі “засіки”, побудував у середині ХVІ століття Дмитро Вишневецький — козак Байда. Цьогоріч — 500-річчя від дня його народження. За кілька років турецько-татарські війська напали на фортецю і зруйнували її. В цих місцях було виявлено залишки тогочасних дерев’яних укріплень, оборонні, господарські споруди та житлові приміщення. У 1596—1648 роках з короткими перервами на Хортиці перебувала залога реєстрових козаків; звідти починали повстанські походи Тарас Федорович — Трясило, Іван Сулима. Богдан Хмельницький 1648 року розгромив на Хортиці польську залогу. Згодом Хортиця була військовою базою Івана Сірка.

ходимо від будівлі до будівлі, слухаємо розповіді про козацькі звичаї, особливості зброї та предметів побуту козаків. Заглядаємо у пороховий льох, у пушкарню. В цих місцях було знайдено чимало пам’яток часів російсько-турецької війни 1735-1739 років, в якій брали участь запорожці. Тоді ж на Хортиці була заснована Запорізька верф, для її захисту побудована фортеця. Кількадесят “чайок” верфі затонуло біля острова. Залишки суден у наш час підняли з мулу і тепер відновлюють — їх можна побачити у музеї, з експонатами якого нас того ж дня знайомить Віктор Кривоносов, археолог, історик, дзвонар, учасник АТО.

З куреня виходить екскурсія на чолі з екскурсоводом — він широко усміхається нам.

- Це легендарний Черненко, — виголошує наш екскурсовод. — Людина, яка валила пам’ятник Леніну у Запоріжжі в 1992 році.

А ось і козацька військова тюрма. Це моторошна яма. Туди садили за порушення козацьких законів. Суд був суворий і короткий. За пияцтво у мирний час приковували до гармати, і кожен міг або “дати копняка”, або добряче відшмагати. За пияцтво у воєнний час — смерть. Прив’язували до хвоста коня й тягнули по землі. За крадіжку чіпляли за гак під ребро, гак пробивав легені, і злодій захлинався власною кров’ю. За зраду товариства садили на палю — козак конав протягом доби. За вбивство товариша ховали живцем. Кидали зв’язаного вбивцю до ями, зверху ставили труну з загиблим і засипали камінням та землею.

Січ була зруйнована у 1775 році — Катерина II видала маніфест, яким оголосила, «нет теперь более Сечи Запорожской в политическом ея уродстве». Загарбники розграбували військову скарбницю, припаси, архів, церкву. Останнього отамана Запорізької Січі Петра Калнишевського заарештували і довічно заслали у Соловецький монастир. На Соловках він просидів у ямі 25 років. Вийшовши на волю, ще два роки прожив — сліпий, беззубий, але незламний отаман Петро Іванович Калнишевський. Помер у віці 112 років.

Згадала, слухаючи екскурсовода: роман “Журавлиний крик” Романа Іваничука — саме про останнього отамана Запорізької Січі. Колись бачила в Інтернеті фотографію вікна до в’язниці Калнишевського, вузький отвір між каменями при самій землі. В’язень сидів у казематі, а потім в одиночній камері, і ніхто не прибирав там нечистот. Після багатьох років усамітнення в нелюдських умовах він перетворився на похмурого відлюдька, що втратив зір; у нього виросли довгі нігті, борода, а жупан з ґудзиками розпався на лахміття. У 1801 році новий імператор Росії Олександр І помилував Калнишевського. 111-річний в’язень так і залишився у монастирі ченцем, помер 1803 року на 113 році життя. Нині Калнишевський приєднаний до лику святих, пам’ять праведного Петра Багатостраждального — 14 жовтня, у день Покрови Пресвятої Богородиці, покровительки козацтва.

Згодом, вже у Львові, я знайшла спогади письменника Романа Іваничука про те, як він їздив на Соловки — збирати матеріал до роману. “Прошу показати каземат Калинишевського. Спускаємося зі свічками в підвали Головленкової вежі. Під ногами потріскує лід, стіни течуть. Бредемо зовсім темним лабіринтом. Зупиняємося. Тут... На вході в каземат нам, середнім на зріст, ще можна стояти, не горблячись, та за два кроки вперед вже треба згинатися. Ширина каземату — в розвід рук. Глухо. Зовсім глухо. Кличу дружину, щоб ішла за нами, але вона не чує. Голос не долунює звідси на світ Божий.

Стає лячно, хочеться негайно йти звідси геть. Важко повірити, що тут могла прожити людина стільки років. І спливають одне за одним вперті запитання: «За що? Як не здригнулась рука всесильного фаворита Катерини ІІ Потьомкіна, коли він підписував вирок своєму бойовому соратникові з часів переможної російсько-турецької війни? Як міг столітній дід витримати цю темряву, холод, сирість? Не помер, не збожеволів, не покінчив самогубством? Вийшов сліпим і гордим: не захотів повертатися на рідну землю — не ходити ж лицареві жебраком на закріпаченій Україні. Ліберальному цареві Олександрові І кинув глузливо: «Побудуйте для колодників справжню тюрму, щоб вони не мучились, як я, в сирих казематах фортеці». Та не виконали прохання «вічного в’язня» навіть тюремники першої половини ХХ століття: зробили тюрмою храм Божий!».

Наприкінці знайомства з Запорізькою Січчю заходимо в будинок кошового отамана. “Це “білий дім” керівника козацької держави, — усміхається екскурсовод, — його резиденція. Кожен із 38 куренів пропонував власного кандидата, з них обирали одного: тричі пропонували йому булаву, і він відмовлявся. Нарешті погоджувався. Запорожці вимащували йому голову болотом, щоб він, поки буде головним, не забував, звідки піднявся і куди повернеться. Рік він матиме велику владу, під час воєнних дій — беззаперечну, диктаторську. Але наступного року його переобиратимуть. Калнишевського переобирали 12 разів...”.

- Житло керівника запорожців виглядало як розкішна лицарська оселя. Ми навіть не можемо уявити того шику, — запевняє В’ячеслав. — Ковдра з лисячих хвостів, срібна люстра, щедро оздоблена кахляна груба. За документами, така піч коштувала 17 карбованців. А добрий кінь — шість карбованців...

Міцний дубовий стіл з лавами — насправді він був набагато довший і ширший, бо за ним збиралися на старшинську раду близько півсотні людей. Одна з п’яти кімнат була кабінетом кошового отамана.

- Ми — нащадки степових лицарів, запорізьких козаків, — підводить риску В’ячеслав Зайцев. Наш гід нещодавно із зони АТО, він кіборг, захищав Донецький аеропорт, служив у десантно-штурмовій бригаді, а тоді повернувся у Запоріжжя, на Хортицю, до своєї мирної професії...

Довідка «ВЗ»

Острів Хортиця (Національний заповідник-острів Хортиця) — це унікальний природний та історичний комплекс. Найбільший острів на Дніпрі, розташований в районі міста Запоріжжя нижче Дніпрогесу. Острів витягнутий з північного заходу на південний схід: довжина становить 12,5 км, ширина — в середньому 2,5 км. Національний заповідник «Хортиця» охороняє пам’ятки історії, культури та природних об’єктів, збирає, вивчає, популяризує пам’ятки, пов’язані з історією Запорізького краю та Запорізького козацтва.

Схожі новини