«Всі ми тут колишні хостес»

Одяг жахливо смердів сигаретним димом, на обличчі кілограми «штукатурки», ноги «гуділи» від високих підборів, а голова - від гучної музики.

Моя зміна починалася о восьмій вечора, закінчувалась о шостій ранку. О сьомій приходила додому, приймала душ і лягала спати на кілька годин.

Життєві обставини змусили мене шукати роботу. На одному із сайтів побачила оголошення: «У нічний клуб треба хостес, оплата після зміни». Набрала номер. Працювати довелось у нічному стриптиз-клубі. Дівчина-адміністратор пояснила мені нехитрі обов’язки: зустрічати гостей на вході та привітно усміхатись. За це пообіцяли 100 гривень за зміну, плюс якісь надбавки. Які і за що — не уточнили. Та, як виявилось пізніше, хостес у стрип-клубі отримують гроші не лише за супровід гостей.

Отже, перед восьмою вечора я вже на робочому місці. Дівчата-танцівниці приходили ще раніше, бо перед початком зміни мали розім’ятися. У гримерці розмови про все на світі, крім чоловіків, їх у житті цих дівчат і так багато. Перевзуваю кросівки на туфлі на високих підборах і, виходячи з гримерки, чую: «Ти новенька?». «Хостес», - відповідаю. «Всі ми тут колишні хостес», - кидає мені напівоголена дів­чина.

Перші кілька годин все виглядало саме так, як і розповідала адміністратор. Зустрічала чоловіків на вході, за традицією закладу наливала їм 100 грамів для «настрою» та під руку супроводжувала на касу. Там вони платили за вхід (300 — для чоловіків, 500 — для жінок), потім заходили в зал, де «працювали» стриптизерки. До речі, за місяць роботи серед гостей були лише дві жінки, усі решта — чоловіки. У зал, де танцюють стриптиз, хостес самостійно заходити заборонено. У неї своя стратегія і тактика роботи. Форма одягу хостес — ділова: або темна сукня, трохи вище за коліна, або брюки. Підбори мають бути високі. Обов’язковий яскравий макіяж.

На зміні могло бути до чотирьох хостес. Ми умовно ділили клуб на території: одна — на вході зустрічає гостей, друга — гуляє коридорами, третя — сидить на барі, четверта — «тусується» у курилці. Там мали ловити своїх клієнтів і розкручувати їх на гроші. Це, по суті, і було основним нашим завданням. За кілька секунд, поки зустрічаєш гостя та доводиш його до каси, мусила йому сподобатись, зав’язати розмову чи пофліртувати. Якщо я його «зачепила», то він запрошував за свій столик. Там усіма жіночими чарами мала «розкрутити» гостя на коктейль. Але не на абиякий, відсоток ми отримували лише з напою «Ямайка», який коштував 300 гривень (100 з них мої). Виглядало це так. Коли офіціантка чи бармен запитували клієнта: «А що для дами?», мала відповісти: “Ямайку”. Це коктейль з рому та цитрусових соків, подається у порожньому кокосі. Оскільки я алкоголю не вживаю, і офіціанти про це знали, мені наливали безалкогольний. За ніч могла випити до шести таких «Ямайок». Уявляєте, якби там був алкоголь?

Час від часу до клубу заходила продавчиня квітів. Теж «своя». Вона пропонувала троянди чоловікам, біля яких сиділа хостеса або стриптизерка. Одна трояндочка кош­тувала у 20 разів більше, ніж на базарі. Якщо чоловік купував ці «золоті» троянди, дівчина також отримувала відсоток. Квіти треба було віднести на бар, мовляв, там є ваза, та непомітно повернути продавчині. За оборудку з квітами можна було отримати до 500 гривень.

Був і ще один спосіб «розкрутки» - «випросити» чайові. Дозволяєш покласти руку собі на коліно, слухаєш п’яні розповіді про жінку-мегеру, мило усміхаєшся, і у цей час «розводиш» клієнта на другий, третій коктейль та натякаєш, що твій час теж коштує. За такі посиденьки можна було отримати, як чайові, від 200 до 600 гривень. В особливо прибуткові ночі, а це, як правило, п’ятниця та субота, можна було заробити до двох тисяч.

Однак не одними балачками багаті. Деякі чоловіки пропонували мені «приват». Це танець, який виконує стриптизерка в окремій кімнаті. Кош­тує він 300 гривень, половину забирає заклад. 5-7 хвилин стриптизу - і 150 гривень у кишені. І це ще не все. На першій же зміні мені сказали, що у клубі процвітає проституція. По суті, це публічний дім під маркою стрип-клубу. Гості часто пропонували танцівницям «поїхати відпочити» чи прямо запитували, «скільки за годину?». Ті самі пропозиції надходили і до хостес. Доводилось чемно пояснювати, що я таких послуг не надаю. Але інші хостеси погод­жувались і на приватні танці, і на секс за гроші. Розцінки на інтимні послуги — від 1600 до 1900 гривень за годину. Конкретну ціну визначав адміністратор. У який спосіб? Дівчина мала провести ніч з ним, і після цього він оцінював її «здіб­ності».

Тут можна було купити будь-яку послугу - від збуджуючого масажу до групового сексу на всю ніч. Як казали дівчата: «Хазяїн — барін». До слова, серед танцівниць закладу майже не було львів’янок, усі з Харкова. Місцеві лише хостес і офіціантки. У Харкові подібний клуб працював давно, у Львові лише відкрився, тому частину дівчат «перекинули» сюди, бо кадрів катастрофічно не вистачало. Мовляв, львів’янки не такі розкуті.

Після кількох змін відчувала відразу до себе. Терпіти регулярні плескання по сідницях, непристойні пропозиції та хтиві погляди не було сили. Але скрутне становище змушувало мене вечорами йти туди знову. Працювала я майже місяць, по чотири зміни на тиждень. Інші три дні відсипалася. Перші ночі здавалися легкими, а всі наступні перетворювались на справжнє пекло. Нестерпно хотілося спати, бо вдень вчилася в університеті. Від виснаження на парах одного разу втратила свідомість. Рятувалася кавою та таблетками кофеїну, за ніч випивала по 8-10 таблеток. А от стриптизерки — наркотиками. Одна з «куртизанок» зізналася, без наркотиків не змогла б витримати специфічної роботи і шаленого графіка.

У гримерці звернула увагу на великі синці на ногах у стриптизерки. «Це від «шеста», - пояснила вона. Тут також діяла система штрафів. Карали гривнею за нецензурне слівце, за образу «колеги», за запізнення. Найсуворіше покарання за те, що дала гостеві свій номер телефону, — тисяча гривень!

Оплату за всі послуги танцівниці ділили майже навпіл із закладом. Якщо ж дівчинка не «їздила на виїзд», то за ніч отримувала приблизно дві тисячі гривень, а з урахуванням інтиму - до 4 тисяч.

Перепочити на роботі майже не вдавалося, перекусити тим паче. Єдине, чим «годували» хостес, — безкоштовним чаєм на барі. А от деякі танцівниці напивалися до безпам’ятства…

Через місяць роботи мене викликали на розмову адміністратори, яких було два види: «мамочка», яка займалась проблемами танцівниць та хостес, контролювала їхню роботу та зовнішній вигляд, і чоловік років за 30, який власне й «зводив» клієнта з дівчиною. Такий собі сутенер. Під час бесіди мені натякнули, що варто рухатись «кар’єрними сходинками» та заробляти більше. Запропонували походити на курси стрип-пластики. Я попросила час на роздуми і більше у клубі не з’являлась.

За цей місяць я заробила близько 10 тисяч гривень. Але такої роботи ворогу б не побажала.