«Чи плануємо взуватися? Наразі їдемо у харківській маршрутці босі»

9 липня Іван Онисько і Юрій Регліс поставили собі за мету до середини осені дійти з Ужгорода до Харкова… босими. Це понад дві тисячі кілометрів! Назвали себе PROSTOBOSO. До такої ідеї багато хто поставився скептично, адже йшли без взуття, без речей та грошей. Кореспондент «ВЗ» познайомилася з відчайдухами під час їхнього візиту до Львова та стежила за їхнім «Вишиваним шляхом». І ось хлопці завершили свою екстремальну мандрівку. Фінішна точка — Харків.

Під час подорожі до мандрівників час від часу приєднувались охочі. Хтось босий, хтось взутий, хтось на кілька днів, а хтось і кілька тижнів. У Львові до них пристала собака, якій дали кличку Боса. Вона йшла з ними аж до Харкова. Про підсумки подорожі «ВЗ» розповів PROSTOBOSий Іван Онисько.

- Іване, ми розмовляли з тобою ще на початку вашої подорожі. Чи все задумане здійснилося?

- Майже. Коли дісталися Харкова, був 98-й день і 1961-й км. Ми з Юрою перфекціоністи, тому хотіли, щоб були круглі числа. Довелось кілька днів ходити містом (сміється). Відтак подорож тривала 100 днів, а пройшли ми 2001 км.

- Ви перетнули всю Україну. Невже обійшлося без травм?

- Мені здається, за нас молилися люди або оберігали янголи-охоронці, інакше не знаю, як пояснити, що за весь час не було жодної травми, яка би нас зупинила. Час від часу ноги розпухали, кровили, на них з’являлися пухирі. Часто залізали колючки. Щоб не допустити травм, ми балансували навантаження, в середньому йшли по 20 кілометрів у день. Якщо йшли б по 30-40, то просто стерли би ноги до крові.

- Сподіваюсь, мали зі собою медикаменти…

- Коли почали подорож, з медикаментів мали лише голку (сміється). Для того, щоб витягувати колючки та скалки. На четвертий день, коли дійшли до Мукачевого, у мене напухли ноги, нас врятувала місцева жителька Олександра. Вона поділилась рецептом домашньої мазі з олії, вареного курячого жовтка та бджолиного воску. Такою маззю намащували ноги перед сном.

- Свій шлях ви почали влітку, коли було спекотно. Вашим екіпіруванням тоді були вишиванки з льону та два солом’яні капелюхи. Зараз на вулиці глибока осінь, люди дістають теплий одяг. Не було холодно у легкому одязі та босоніж?

- На нашому шляху зустрічалися люди, які пропонували одяг та куртки. Одного разу бабуся дала піджак. Під Києвом нам подарували комплект термобілизни. Все, що у нас є, - це термобілизна та вишиванки.

- Ваша подорож завершилась кілька днів тому, вже встигли взутися?

- Ні. Поки і не плануємо («Як це не плануємо?», - жартома обурюється Юрій Регліс. - Авт.). Плануємо чи не плануємо, але наразі їдемо у харківській маршрутці босі.

- Додому теж пішки будете повертатися?

- Напевно, автостопом. Ситуація ускладнюється тим, що з нами досі наша чотирилапа львівська панянка Боса. Але «автостопити» будемо босі. Бо взуття залишилось вдома.

- На початку подорожі ставили собі за мету ночувати у мерів міст…

- На жаль, у мерів побувати не вдалося. Тільки у голів сільських рад. Під час нашого маршруту ми були у п’яти великих містах - Ужгороді, Львові, Житомирі, Полтаві, Харкові. У Львові ми пообідали з Андрієм Садовим, але на ночівлю він нас не запросив. Змогли поспілкуватись з мером Житомира, а от з очільниками Києва, Полтави і Харкова не вдалося.